Проклята - Наталка Смеречинська
П'ять місяців потому...
Телефон задзвонив і я просто схопилася з місця побачивши номер. Руки трусилися коли брала мобільний та змусивши себе кілька разів глибоко зітхнути, перед тим, як взяти слухавку, сказала:
- Алло!
- Привіт! - почувся у відповідь голос від якого серце всередині зробило кульбіт. Нарешті, за стільки місяців я чую його не через балаканину Аліси, десь там на периферії, а напряму.
- Привіт! - відповіла, відчуваючи як мій власний голос ламається від бажання задати тисячі запитань кшталт "Як? Що ти? Де?", та я не смію.
Важко в це повірити, але з тих самих пір як Аліса опустила дерев'яну колодку на голову мисливця, ми майже не спілкувалися. Спочатку була божевільна поїздка до лікарні з двома пораненими в машині і довге очікування вердикту в приймальному відділені. На щастя І Влад, і Микитівна залишилися живі. Далі спілкування з правоохоронцями і скинуті координати Костика.
Його заарештували, але мене вже зовсім не турбувала доля онука Сивого. Ми не тільки зв'язали мисливця, але й залишили йому невеличкий подаруночок від відьми. Такий що не дозволить тепер йому зашкодити жодній магічній істоті.
Правда, Аліса була невдоволена таким результатом і щось бурмотіла про те, що таких виродків просто так безкарно відпускати не можна і вона вже придивилася непоганий лісочок... Але я зупинила кровожерливу білявку, нагадавши, що Кості світить строк, а результати кривавої помсти вона наче повинна була бачити на власні очі і навіть відчути на собі.
Подружка знітилася і більше на сбушника не зазіхала.
Хай там як, але коли виявилося, що Влад постраждав сильно та не смертельно, вся увага Аліси переключилася нього. Як і моя.
Хоча перед тим я перевідала Микитівну. Вірніше не її саму, оскільки жінку терміново відправили до Житомира оперуватися, а Тетяну.
Дівчину я зустріла в коридорі Радомишльської лікарні, де вона забирала документи на бабусю.
Заплакані очі Тані дивилися насторожено та вороже.
- Візьми! - побачивши її я ні секунди не роздумуючи зірвала гумку з власного волосся і простягнула дівчині - Вплетеш бабусі в коси, як тільки будеш мати змогу. Вона швидко піде на поправку.
Автоматично я вже плела заговір на здоров'я, але Тетяна не взяла подарунок і навіть відступилася на крок.
- Ні! - дівчина глянула на мене з викликом, але голос її видавав тремтіння - нічого від тебе не візьму. Якби не ти...
- Якби не я, ви всі вже давно були б мертві - грубо відрізала і зробивши крок вперед втиснула гумку їй в руку - Хіба твоя бабуся не знала з ким складає договір? Тож будьте вдячні, що живі, а тепер ще й здорові. Передай бабусі.
З цим я розвернулася і пішла до палати Влада не бажаючи продовжувати суперечку. Вона передасть, можна не сумніватися. Адже йти проти прямого наказу старшої роду ніхто не сміє. І хоча в Тетяні зовсім не було магії, вона мені корилася, як частина сім'ї Вівчарів.
А от з Владиком все виявилося і простіше, і складніше одночасно. Потвора була така впевнена в тому, що в неї є час нас помучити, так загралася в кішки-мишки, що не нанесла смертельних ран хлопцю. Лишень подряпала так, що кров було важко зупинити і залишаться шрами. А ось з рукою була біда - біда. І навіть моїх амулетів, якими я обвішала Владика, як новорічну ялинку, виявилося недостатньо.
- Ми їдемо до Чехії на операцію - повідомила мені подружка по телефону через чотири дні після останніх подій - Хресний вже домовився і оплатив весь курс лікування, тож ми завтра вилітаємо.
- На довго? - запитала я, а серце стислося від передчуття, що так, надовго.
- Не знаю - голос подружки звучав засмучено, але потім вона стрепенулася повертаючи таку звичну Алісі манеру - Але думаю, що якщо нас не взяло прокляття, то якась поламана рука вже точно має швидко загоїтися. Крім того...
- Аліса! - на відстані почувся хрипкий голос в якому я ледве впізнала голос Влада.
- Ой, добре, Владик прокинувся. Бувай! я тобі напишу! - і кинула слухавку.
Надалі всі новини я отримувала уривками, бо метушлива Аліса ніколи не вміла зосереджуватися на чомусь одному і наші розмови завжди нагадували борщ з її особистих вражень та уривків фактів.
Але мені вдалося дізнатися, що операція Влада пройшла успішно як і реабілітація. Щобільше, подружка натякнула, що загадкова хвороба, яка під'їдала організм хлопця теж відступала і вони надіялися зовсім скоро від неї вилікуватися.
Я була щаслива за неї та за Влада, але в серці поступово зріла образа, з якою я безрезультатно намагалася боротися. Чому він не дзвонить мені? Чому не хоче поговорити напряму і лишень передає вітання ?
- Досить ото вже чахнути за ним - заявила мені мама на третій день мого повернення додому. Сесію я успішно здала (ще б пак з таким багажем знань з минулих життів) і тепер нудилася на канікулах в рідної неньки. - Не зиркай на мене з-під лоба! Мати не перший день на світі живе і вже що-що, а оте дурнувате перше кохання та надумані страждання якось зможе вичислити.
Матінка як завжди була у своєму репертуарі. Ти можеш триста раз вважати себе дорослою і самостійною, бути великою місцевою відьмою, грозою всіх мисливців, але рідній матері начхати на те. Для неї ти досі дитина, якій вона шила костюмчик лисички на новий рік у садочок. І усі ці спроби самостійності і незалежності розбивалися як горох об глуху стіну сліпої материнської любові.
- Мамо він просто друг - роздратовано ляпнула я і зразу ж закрила рота, але було пізно. Очі матінки звузилися як у шуліки, що побачила курча і вона задоволено протягнула.
- Значить хлопець все-таки є!
Потрапивши в таку елементарну пастку я зрозуміла, що діватися нікуди й довелося мені розповідати і про Влада, і про Алісу, і про дуже відредаговану та спрощену версію нашого знайомства.
- А знаєш, я його розумію - видала мама через півтори годинки моєї сповіді, коли я вже так розговорилася, що навіть обмовилася про свою образу на Влада - Якщо все так, як ти кажеш і він важко хворий, то можливо не хоче зав'язувати ніяких стосунків, щоб не ранити нікого. Мені здається так було б правильно в цій ситуації.
