Проклята - Наталка Смеречинська
Довгі пазурі розрізали повітря намагаючись зашкодити мені, вчепитися в горло, але я вже була не тою невпевненою в собі звичайною дівчиною, що поняття не мала про будь-які чари і була абсолютно беззахисною.
Вуста самі собою зашепотіли заповітні слова, черпаючи магію і знання моїх попередниць і істота просто напоролася на невидиму стіну від якої її відкинуло. Кігті схопили повітря, а я вже беруся за нове закляття. Ось так, я звяжу її, а потім...
Чари опадають з потвори, як листя з осіннього дерева. Серце моє наповняється холодом недоброго передчуття, а обличчя Аліси, знову косить зловісна посмішка. Примара шкіриться, а я розумію, що це кінець.
Чари захищають мене, але не завдають їй ніякої шкоди. Бо чудовисько є породженням їх самих і занадто довго було частиною останньої відьми, а отже...
Додумати істота мені не дала. Кинувшись в право вона схопила найближчий до неї стілець і відправила в мою сторону. Я ледве встигла відскочити, хоч стілець і зачепив мою ногу, а також спробувала сформувати ще одну хвилю, щоб відбити атаку. Але примара цього разу навіть і не думала нападати.
В неї з'явилася нова ціль. Метнувшись до Влада, що вже прийшов до тями і намагався підвестися монстр вчепився в його горло і підняв у повітря.
Хлопець захрипів і засмикався, але істота в тілі його сестри була набагато сильніша.
- Алі-ш-ш-ша! - задихаючись спробував докликатися до сестри Владислав, але у відповідь йому прозвучав глумливий сміх, а в мою сторону кинули погляд повний глузливого тріумфу.
" Ну і що ти зробиш?" - говорила потвора, коли друга хвиля розбилася об її спину не завдавши жодної шкоди.
" О, ні!" - паніка прийшла на місце впевненості, коли й третя хвиля не принесла результату, а потвора повільно, дуже повільно почала ламати руку Владу, що вже синів.
Господи, що ж робити? Емоції почали брати верх, полишивши марні спроби впоратися з нею магією, я вхопилася за стілець і кинула в спину примарі, спробувавши відволікти її хоч так.
Відповіддю мені був сміх, стілець відлетів як комашка, а потвора всадила свої довгі кігті Владу в груди.
- Ні! - закричала я вкладаючи в цей крик весь розпач і максимум магії яку могла зачерпнути з себе.
Істота знову повернулася до мене. З червоних губ Аліси показався, довгий, неприродно довгий язик, який облизнувся, даючи зрозуміти, що всі мої потуги лишень частування для неї.
Ні, ні, ні.... Що ж робити?!!!!!!!!!!!! Кігті повільно, дуууужеее, повільно поповзли вниз, провокуючи мене. Влади вже навіть не хрипів, його очі закотилися...
Давай, Лєна!!! Зроби щось!! Ти маєш його врятувати!
- Ікона! - тихо прозвучало за спиною з того кутка де сиділа Микитівна.
Чудовисько зашипіло на неї відриваючись від катування Влада, а я затамувала подих і зразу ж кинулась до центру кімнати де все ще лежав зачарований образ.
Ну звісно ж ікона!!! Звичайно!!! Як я могла не подумати...
Я встигла схопити образ за одну секунду до того як кігті потвори вп'ялися в мою руку, роздираючи її до крові. Червоними цівками вона поплила по ліктю, долоні і врешті зливаючи тьмяну дощечку з ликом Пресвятої Діви, а я почала говорити.
Ніякого заговору чи заклинання. Придумувати їх або шукати в тисячах років життя моїх попередниць не було часу. Я просто гарячкувато шепотіла, те, щоб понад усе хотіло моє серце.
Щоб Владик і Аліса жили, щоб це століття ненависті нарешті завершилося і кров винуватих і безвинних перестала литися і прокляття зникло. Назавжди! Розтануло як той туман, що біліє в очах примари.
З трансу мене вивело шипіння потвори, потім вже стогін подружки. Її тіло сіпалося, а з рота, носа і очей, пручаючись виходило ЩОСЬ!
Ні, туманом то назвати не можна було, бо воно було живе, але...
Біла мряка поступово чорніла і збиралася в хмару, що за формою нагадувало череп. Рот примари відкрився в німому крику, а потім хмара метнулася до мене і вдарилася об ікону, вибиваючи останню з моїх рук.
Марево в одну секунду зависло над нею, а потім зникло в ній всмоктавшись в ікону до останньої краплі. Я ще ошелешено дивилася на невеличку потемнілу дощечку, що була грізним артефактом, коли раптом образ охопило полум'я знищуючи назавжди цей символ страшного прокляття.
Лише кілька секунд я спостерігала за цим видовищем, а потім кинулася до Владика. З Алісою буде все добре, я тепер більш ніж впевнена, а ось він...
Кров вже просочилася крізь світер та легку куртку, що була на Владові, рука висіла батогом і була вивернута в такому ракурсі, що навіть на мій недосвідчений погляд стало зрозумілим - потвора потрощила її в кількох місцях. Бліде обличчя хлопця стало ще білішим і тепер нагадувало стіну, повіки опустилися, хоча він ще був притомний.
Боже, ну чому у нас основи медичної допомоги будуть тільки на другому семестрі? Відьомські чари мені тут і зараз не допоможуть, нема такого закляття в моєму арсеналі.
- Владику, тримайся! - щиро попросила я, відчуваючи як сльози набігають на очі - Бачиш, я себе зберегла, як ти і просив, а тепер твоя черга!
Хлопець ледве посміхнувся і прошепотів:
- Як скажеш! - і очі його закотилися.
- Микитівна! - натурально звила я - Неси все, що в тебе є з аптечки! Бинти, перекис, все.... Микитівно?
Ворожка навіть і не думала кудись бігти, застивши на місті і перелякано дивлячись мені за спину. Я обернулася, щоб побачити старовинний пістолет, що був націлений мою в потилицю.
- Костя !- вражено видихнула я, дивлячись на хлопця, що цілився прямо в мене - Що ти робиш?!
Крива, цинічна посмішка і такий же погляд.
- Те що повинен робити будь-який мисливець на відьом, Лєна - жодного сумніву, жодного розякаяння в словах - Вбивати все ваше магічне кодло.
- Ти з глузду з'їхав? - ще якась частина мого мозку пручалася реальності і не хотіла вірити в те що відбувається - Костя це поганий жарт і він не на часі! Допоможи мені відвести Влада до лікарні! Адже він серйозно поранений і він твій друг!
