Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Спершу подумав, що птах, але все ж зупинився, мимоволі затремтів від хвилювання, вдивляючись щосили. І через хвилину зрозумів: ніякий це не птах.
Скрикнувши від радості, Маріл підхопив поли халата й побіг униз, перестрибуючи через кілька сходинок.
– Ваша Величносте! – закричав він, без стуку відчиняючи двері в королівські покої, – Вони повертаються! Летять... Летять!
І король Ектор, забувши про головний біль, одразу ж схопився з ліжка, а королева ледь не знепритомніла і лише неймовірним зусиллям волі взяла себе в руки.
Кайтана опустилася просто перед замком. Адвіан зістрибнув униз і, тільки ступивши ногами на рідну землю, зрозумів, як страшенно він втомився. Так би впав просто тут, на кам'яному майданчику біля сходинок і заснув.
Але насамперед треба було подбати про виверну.
– Ну ось ми і вдома, моя дівчинко! – промовив він, – йдемо, я відведу тебе до смачної їжі та знайомого запаху. Сьогодні відпочиватимемо... Ти не мрієш про гарячу ванну? А я мрію...
Виверна, важко ступаючи, пішла слідом за ним до нижньої брами, що вела в теплу, ситну стайню.
На зворотному шляху сталася дивина, яка трохи затримала Адвіана. Він сподівався знову побачити прекрасний зелений світ з водоспадом, де до нього прийшло видіння, а замість цього Кайтана опустилася на маленький, кам'янистий острів, де-не-де вкритий чахлими деревами.
Тоді Адвіан подумав, що він відхилився від курсу, адже карти в нього більше не було. Але щастям здавалося вже й те, що під камінням било невелике джерело з прісною водою.
Принц набрав води і, не затримуючись серед цих мертвих скель, вирішив повернути праворуч і все ж таки спробувати відшукати зелений ліс і водоспад, бо вважав, что у нього ще вдосталь часу.
Але марно Кайтана цілий день кружляла над темно-синіми і чорними провалами морських хвиль.
Адвіан зрозумів, що нічого тут не знайде. Якщо острів насправді існує, а не примарився йому в якомусь незбагненному сні, то він пропав. Можливо, духи, які там мешкають, навмисне приховали свій синьо-зелений світ від сторонніх очей.
І він полетів додому, твердо пообіцявши собі, що неодмінно повернеться сюди і знову пошукає дивовижний острів, що створює видіння. Буде шукати, поки не знайде...
Навколо виверни одразу ж забігали слуги і конюхи. Кайтана поблажливо дозволяла їм піклуватися про себе.
– Гарненько протріть теплою водою її тіло! – велів принц слугам, а Кайтані сказав: – Відпочивай тепер. Я прийду до тебе після…
З коридору, що вів до сходів нагору, донеслися голоси батька і Маріла.
Ясна річ, що просто зараз прийняти ванну не вдасться. Але Адвіан сподівався, що державні справи не затримають його надовго. Віддасть Марілу здобуті трофеї і піде до себе. Треба сказати служниці, щоб покликала дівчат... Сьогодні вночі йому, як ніколи, необхідне товариство веселих і лагідних подружок.
Адвіан із вдячністю притулився чолом до твердого лоба Кайтани і, переконавшись, що виверні більше нічого не потрібно, попрямував у коридор.
Король Ектор і головний мудрець королівства стояли біля сходів і дивилися на нього як на бога, що зійшов на землю.
– Добрий вечір, батьку, – привітався Адвіан так просто, наче нікуди не виїжджав, і кивнув Марілу: – я здобув усе, що потрібно, і дуже хочу відпочити. Але спершу відвідаю королеву...
Принц відстебнув від пояса сумку і простягнув її Марілу. Мудрець сумку взяв, але при цьому погляд його яскраво-коричневих, короткозоро примружених очей тривожно заметушився на всі боки.
– Відпочинеш після, сину! – сказав Ектор, кладучи руку на плечі Адвіана, – сьогодні в нас дуже важлива справа...
– Що за халепа? – невдоволено поморщився принц.
– Маріл розповість тобі...
– Краще нам пройти в кабінет, – сказав мудрець.
Гаряча ванна, келих вина і кохання прекрасних жінок відкладалися. Разочаровано зітхнувши, принц піднявся сходами до кабінету.
І там, при світлі свічок, Маріл коротко розповів йому про помилки в обчисленнях і про те, що відкривати портал слід неодмінно нинішньої ночі, а ніяк не пізніше...
Маріл дістав із сумки темну тканину і розгорнув її. Він із задоволенням доторкнувся до шару зрізаного копита, провів пальцями по чорних волосинках, вирваних із гриви.
Флакон, у якому зберігався золотий пил, принц віддавати не став. Адже Маріл ще перед поїздкою попередив його, що флакон не можна нікому не те що віддавати, а навіть показувати.
Тому Адвіан зберігав його у внутрішній кишені сорочки.
– Усе тут... – з благоговінням прошепотів Маріл і, подивившись на принца, запитав: – То як усе пройшло?
– Божевільний звір швидко оговтався і погнався за мною! – з недоброю усмішкою відповів Адвіан, – якби не Кайтана, він би мене зжер...
– Я радий, що все закінчилося добре...
– Ти станеш мудрим і гідним правителем! – задоволено додав Ектор.
Йому дуже хотілося обійняти сина, розповісти, як він турбувався за нього, але король тримався, не виказував своїх почуттів. Небезпека ще не минула, тому розслаблятися – не час.
