Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Вже не знаю, навіщо пану Флюну знадобився цей собака, але не можна допустити, щоб бандити його обдурили. Тепер ще б дізнатися, де проходять бої. Бо раніше вони були на задньому дворі, потім судовий пристав їх звідти вигнав, сказавши, що вони порушують безпеку постояльців. А для того, щоб не привертати зайвої уваги та злитися з натовпом, нам і потрібні плащі та штани. Дві яскраві дівчини одразу привернуть небажану увагу охочих зірвати жирний куш на собачих боях.
Тітка Пелагея світилася від щастя – мерзенний кухар кокетував із нею. Мене пересмикувало від кожного його слова.
– Пані Пелагеє, подивіться, який чудовий пиріг вийшов. Я його назвав «Лісове диво». Спробуєте? – цапиним голосом промекав він.
– Хіба що трохи. Вибач, друже, людей багато. Сьогодні бої.
– Овва! Невже дозволили їх проводити на задньому подвір’ї? – вивуджуючи інформацію, поставила я питання, яке мене цікавило.
– Збережи мене Акрідена! Що я зовсім з глузду з'їхала порушувати постанову судового пристава? БІля лісу стоїть старий сінник, там і б'ються. Тут і так букмекери з ранку товчуться. Не продихнути від диму та галасу.
– Нехай товчуться, нам прибуток! – щебетав дармоїд, відрізаючи пиріг. – Ось, спробуйте шматочок, дуже соковитий і смачний пиріжок.
Я уважно стежила за кожним його рухом. І помітила, як він, низько нахилившись над пирогом, дістав з одвороту манжета крихітну пляшечку. Відкинув кришку і витрусив кілька крапель прямо у шматок пирога, який збирався дати тітці. Я посміхнулася – от тварюка! А коли він повернувся, простягаючи тарілку тітці, я удала, що не помітила його, підбивши кухаря прямісінько під лікоть. Рука здригнулася, тарілка вислизнула з товстих пальців негідника, впала й розліталася на десятки скалок, а кухар ледь не врізав мені рушником по обличчю. Вчасно схаменувся – тітка поруч, його м'ясисті губи розповзлися у вдаваній широкій усмішці:
– Нічого страшного, я відріжу новий шматок.
– Дякую, Понтусоле, пізніше. Мені, справді, ніколи, – й тітка вийшла з кухні.
– Корова! – рявкнув він на мене. – Швидко прибери, а то зараз розтягнуть по всій підлозі!
– Як скажете, шефе! – я раділа. У трутня нічого не вийшло. Так ось де він ховає зілля. Треба за ним простежити і викрасти пляшечку.
План у моїй голові визрів миттєво, картинка склалася. Почекай, гад, буде тобі і таверна, і на таверну! Я швидко прибралася і вислизнула на задній двір, витягаючи на ходу магоптаха.
– Кхибро, якщо ти ще в гуртожитку, запитай у Міша, Миша або хлопців сонні краплі або зілля. У мене є план щодо дармоїда, – і додала адресу, – магічна академія, Кхибрі Юрз, – проторохтіла я і підкинула птаха вгору.
– Ти знову прохолоджуєшся? – почувся за спиною голос кухаря.
Хвала богам, що встигла відправити повідомлення!
– Щось термінове? – я запитала якомога стримано, щоб у горе-кухаря не виникло жодної підозри.
– Мерзенне дівчисько! Ти думаєш, якщо це твоя рідна тітка, то тобі все можна?!
– Здається, ви вже читали мені лекцію на цю тему. Чи хочете повторити? Право, не варто, я все запам'ятовую з одного разу. Краще поясніть, що сталося. Хіба мене тітонька шукала? Я не чула, – в будь-якому випадку краще прикинутися макітрою. Питання відпадають самі собою.
– Заткни свою пельку! До чого тут твоя тітка?!
Я кліпнула оченятами, відкрила рота і підійняла брови. Мені часто говорили, що з таким виглядом я схожа на наївну дурепу. Час надягати маски! Нехай я краще буду дурепою і хамкою, ніж розумницею, яка щось замислює.
– Як? Невже мені здалося? Ви… ви… ви ж в неї закохалися, чи не так? Ви так до неї залицяєтеся. Хіба ні? Чи мені здалося?
Кухар крекнув. Такого повороту подій він не очікував, і почухав ріденькі волосинки на лобі, поправляючи ковпак.
– А що, це так помітно? – його голос дивним чином потеплішав.
Нумо, вішай локшину, я вуха приготувала!
– Звичайно. Це складно не помітити. Вибачте, що з пирогом так вийшло. Я ненавмисне.
– Дрібниці, – зітхнув трутень. – Шкода, що твоя тітка ніяк на мене не реагує. Тільки дякує, – удавано зітхнув він.
– Потрібно бути активнішими, – повторила я слова бандита. Дармоїд здригнувся, немов я шмигонула його по філейній частині лозиною.
– Думаєш?
– Звичайно! – з запалом підтримала я його. – Подаруйте їй квіти, обов'язково незабудки – це її улюблені. Приготуйте романтичну вечерю, запросіть на прогулянку під місяцем. Моя тітка дуже романтична натура. Головне – покваптесь. Хто зна’, може до неї підбиває клинці хтось заможній. Купець якийсь чи ельф, – продовжувала брехати я.
Кухар дістав записник і записав усе, про що я говорила. На словах про ймовірних залицяльників він скис, як торішній квас, про який забули у льосі.
– Тільки, це, коли будете залицятися, переодягніться. Ну ж бо! Вона має бачити у вас не тільки шеф-кухаря, а й чоловіка. І ще – не забудьте про одеколон! Тітка дуже любить, коли від чоловіка гарно пахне дорогими парфумами. Краще щось солодке, вона прихильниця ванільних та фруктових запахів.