Аметистовий браслет для Аглаї - Катерина Федоровська

Адам узяв її за руку, повів до ліжка, сіли поруч.

- Бо все може піти не за планом, Аглає. Мій батько намагався зняти прокляття, разом з Еддою, і йому це майже вдалося. Однак фізичне тіло його постраждало, безповоротно зруйнувалося магією. Навіть браслет не зміг його оживити, хоч він і відновлює клітини. Але ж шаман наклав якесь непросте прокляття. Ти, мабуть, гадаєш, що я з’їхав з глузду? Що це все мої хворі фантазії?

- Ні-ні, продовжуй, - намагалася приспати його пильність, хоч і слухала, та думала про те, як би здійснити задумане вночі.

- Тому ми й відправили Едду на острів тьхі-чу знову, щоб шаман побачив свою доньку цілою та неушкодженою та дав ще морганіту, із храму духів, який знімає дію інших магічних каменів. І пояснив їй, якщо захоче, звісно, чому в батька нічого не вийшло. Бо той морганітовий порошок, який він використовував, призвів до катастрофи.  Ніхто не гарантує, що цього разу прокляття буде зняте і я не загину. Аглає, якщо я помру, я хочу бути прощенним тобою. Пробач мені за те, що відразу не розповів про все, про нашу сім’ю, про наші таємниці.

- Є ще щось, чого я не знаю? - давала йому останній шанс виправити все.

- Ні, - відповів після короткої паузи, потираючи свою глибоку зморшку на лобі.

- Я тобі пробачаю все, Адаме, - лукавила, звісно, бо тепер він мав інший гріх перед нею. А от наскільки руйнівним цей гріх виявиться побачить сама, на власні очі.

Навіть першою й потягнулася за поцілунком, хоч в душі хотілося дати йому сильного ляпаса.

Тією травневою ніччю любив її так, начебто й справді як востаннє. Залюблена й зацілована боялася, щоб самій не заснути. Однак Адам після такого емоційного дня та палких любощів заснув швидко.

Аглая намацала під його подушкою і повільно дістала ключ від дверей. Чоловік завжди замикав на ніч двері, де б вони не ночували, чи у її кімнаті, чи у його. Це ж треба так не довіряти рідному братові.

Прочинила повільно двері, визирнула чи немає поряд сторожового пса. Та щось вигадав, напевно, Касій. І він же, мабуть, прослизнув мимо неї, бо почула легке коливання повітря поряд. 

Навшпиньках підійшла до ліжка, погладила його руку з браслетом. Шепотіла «коханий», щоб впевнитися, що він міцно спить. Аметистовий браслет повільно ж розстібався. Така вигадлива застібка була, листочки ніби чіплялися один за одного. Та Касію вдалося доволі швидко розстібнути його й нап’яв бігом собі на зап’ясток.

Це все відбувалося одночасно: її чоловік повільно зникав, навіть не прокинувшись, її друг повільно з’являвся, очей не відриваючи від своєї спільниці. І так лякали ті чорні очі у мерехтливих тінях запалених свічок. Бо був той погляд Касія шаленим та диким, погляд випущеного із клітки хижого звіра, який нарешті здобув свободу.