Танок драконів - Джордж Мартін

— Шторми,— повторив лорд Годрик це слово з такою любов’ю, з якою інший вимовив би ім’я коханки.— Шторми священні на Сестрах ще з доандальських часів. Нашими давніми богами були пані хвиль і пан неба. І щоразу як вони злягалися, здіймався шторм,— він гойднувся вперед.— Королям ніколи немає діла до Сестер. Бо що їм з нас? Ми маленькі й бідні. Але ось ви тут. Вас доправили до мене шторми.

«Мене доправив до вас один друг»,— подумав Давос.

Лорд Годрик обернувся до капітана.

— Залиште нас із цим паном. І його тут ніколи не було.

— Так, м’лорде. Не було,— капітан вийшов, залишаючи на килимі вологі відбитки. Під підлогою вирувало невтомне і невгамовне море, б’ючись у підніжжя замку. Двері зачинилися з гуркотом, що нагадав далекий грім, а потім, немов у відповідь, знову спалахнула блискавка.

— Мілорде,— промовив Давос,— якби ви відіслали мене в Білу Гавань, його світлість це сприйняв би за дружній жест.

— Відіслав вас у Білу Гавань? — зронив лорд.— А може, краще у вогку холодну пресподницю?

«А чим ваш Сестритон не пресподниця?» Давос боявся найгіршого. Три Сестри — зрадливі сучки, віддані лише собі. Теоретично вони підлягають Аринам з Видолу, однак влада Соколиного Гнізда над островами доволі примарна.

— Якщо Сандерленд про вас дізнається, то вимагатиме від мене передати вас йому,— сказав лорд Годрик. Борел є володарем Сестриці, Лонгторп — Сестрищі, Торент — Сестрички, а всі троє є підданими Тристона Сандерленда, лорда Трьох Сестер.— А він вас продасть королеві за горщик золота Ланістерів. Бідолаха кожен дракон рахує: у нього ж семеро синів, і всі вони хочуть лицарями стати,— промовив лорд, узявши дерев’яну ложку та знову беручись до супу.— А я ж проклинав богів за те, що дарували мені самих лише дочок, поки не послухав нарікання Тристона, які нині ціни на дестрієрів. Ви не уявляєте, скільки риби йде на те, щоб купити пристойні лати й кольчугу.

«У мене також було семеро синів, але четверо з них загинули в пожежі».

— Лорд Сандерленд підлягає Соколиному Гнізду,— сказав Давос.— І за законом він мав би доправити мене до леді Арин.

Краще вже до неї, ніж до Ланістерів, розсудив він. Хоча Лайса Арин і не брала участі у Війні п’ятьох королів, усе-таки вона — донька Ричкорину й тітка Юного Вовка.

— Лайса Арин загинула,— мовив лорд Годрик,— від рук якогось співця. Тепер Видолом править лорд Мізинчик... Де пірати?

Давос нічого не відповів, і лорд постукав ложкою по столу.

— Лісянці. Торент із Сестрички бачив їхні вітрила, а перед ним їх бачили Флінги з Удовиної Сторожі. Жовтогарячі, зелені й рожеві вітрила. Саладор Саан. Де він?

— У морі.

Зараз Саладор огинає Пальці, щоб вийти у вузьке море. Повертається на Східці з залишками своїх кораблів. Може, дорогою ще кількома розживеться — якщо йому трапляться якісь купці. «Потратить трохи, щоб довгі льє не так нудно тягнулися».

— Його світлість відіслав його на південь — шкодити Ланістерам і їхнім друзям.

Цю брехню Давос добре відрепетирував, поки гріб під дощем до Сестритона. Рано чи пізно весь світ дізнається, що Саладор Саан покинув Станіса Баратеона, лишивши його без флоту, але дізнається не з вуст Давоса Сіворта.

Лорд Годрик помішав суп.

— Цей старий пірат Саан змусив вас плавом діставатися берега?

— Я доплив на берег у шлюпці, мілорде.

Перш ніж спустити Давоса на воду, Саладор дочекався, поки з лівого борту «Валірійки» стало видно маяк на Нічному Ліхтарі. Бодай на це вистало їхньої дружби. Лісянці залюбки візьмуть Давоса з собою на південь, сказав Саладор, але він відмовився. Станісові потрібен Вайман Мандерлі, король довірив Давосу переговори з ним. І Давос не зрадить його довіри — от як він сказав Саладорові. «Тю,— відповів піратський король,— ця честь, яку він тобі зробив, тебе в могилу зведе, старий друже. В могилу зведе».

— Ще не приймав я під своїм дахом королівського правицю,— сказав лорд Годрик.— Цікаво, а Станіс заплатить за вас викуп?

«А справді — заплатить?» Станіс жалував Давосу землі, титули й посади, та чи схоче він платити щирим золотом за його життя? «Нема в нього золота. Бо якби було, і Саладор був би з ним».

— Якщо мілорд воліє запитати про це особисто короля, його світлість нині в Чорному замку.

Борел крекнув.

— А Куць також у Чорному замку?

— Куць? — Давос не зрозумів питання.— Він на Королівському Причалі, його засудили на смерть за вбивство небожа.

— Стіна останньою всі новини дізнається, казав мій тато. Карлик утік. Виліз із камери між пруттям ґрат і голіруч роздер власного батька. Якийсь гвардієць бачив, як він тікав, червоний з ніг до голови, немов у крові скупаний. Королева пообіцяла титул лорда тому, хто його вб’є.

Давос не міг повірити власним вухам.

— Ви хочете сказати, що Тайвін Ланістер мертвий?

— Загинув від рук власного сина, ага,— лорд ковтнув пива.— Коли ми на Сестрах були королями, то карликів ходити по світі не лишали. Зразу кидали їх у море — це була наша жертва богам. Септони нам це заборонили. От уже йолопи благочестиві! Чого б то боги так калічили людину, як не для того, щоб усім зразу було видно: це — чудовисько?

«Лорд Тайвін мертвий. Це все змінює».

— Мілорде, ви не дасте мені дозвіл відіслати крука на Стіну? Його світлість має знати про смерть лорда Тайвіна.

— Дізнається. Але не від мене. І не від вас, поки ви під моїм дірявим дахом. Не хочу, щоб усі казали, наче я забезпечив Станісові допомогу й раду. Сандерленди втягнули Сестер у два з трьох заколотів Чорнопломеня, й ми всі за це сьорбнули лиха,— мовив лорд Годрик і вказав ложкою на стілець.— Сядьте. Поки не впали, сер. У моїх палатах холодно, вогко й темно, але ми ще пам’ятаємо гарні манери. Ми підшукаємо вам сухий одяг перевдягнутися, але спершу ви поїсте.

Він погукав, і в залу ввійшла жінка.

— Треба гостя нагодувати. Принесіть пива, хліба й сестринського супу.

Пиво було брунатне, хліб — чорний, а суп — вершковий. Жінка подала його в хлібній мисці, видовбаній в черствому буханці. Суп був густий: в ситих вершках з маслом плавали праж, морква, ячмінь, біла й жовта ріпа разом з молюсками і шматочками тріски та крабового м’яса.