Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Пишність і марнотратство значили для неї не більше, ніж бруд на вулицях, холодні вологі простирадла на жорсткій землі, притулки з фанери під відкритим небом в запльованих вузьких брудних провулках. Живучі там люди ніколи не посміхалися їй, тільки дивилися запалими очима, як випрошуючі корм голуби.

Якась частина її життя пройшла серед розкоші, інша — серед покидьків. Одні люди були приречені жити в одному світі, інші — в іншому, вона ж — в обох.

Ніккі взялася за срібну ручку різьблених дверей, по обидві сторони яких стояли два покритих паршею солдати — мабуть, їх ростили в свинарнику, — і помітила, що на руці у неї кров. Обернувшись, вона недбало витерла руку об брудну заляпану кров'ю туніку одного з солдатів. Його біцепси були завтовшки з її талію. Він злобно глянув на Ніккі, але навіть не спробував зупинити. Зрештою, не бруднила ж вона йому чистий одяг.

Ханна виконала свою частину угоди. Ніккі рідко користувалася звичайною зброєю. Як правило, вона вдавалася до магії. Але в даному випадку це було б грубою помилкою. Коли вона піднесла ніж до горла Ханни, та пошепки подякувала Ніккі. Вперше хтось дякував їй за смерть. Її рідко дякували за допомогу. У неї була можливість, у них — ні. Так що її обов'язок допомагати потребуючим.

Закінчивши витирати руку об мовчазного вартового, вона безпристрасно посміхнулася йому і увійшла до приймального залу. Високі вікна були завішані світло-золотистими фіранками, виблискуючими в світлі ламп, ніби прикрашені золотою ниткою. Літній дощик стукав у шибки, темні зовні, що відображали все, що відбувалося всередині. Світлі вовняні килими з квітковим орнаментом були покриті брудом.

Тут снували розвідники і гінці, солдати доповідали щось офіцерам. Офіцери гавкали накази. Солдати, які слідували за високими чинами, несли згорнуті карти.

Одна з карт лежала на довгастому столі. Знятий зі столу срібний канделябр стояв поруч на підлозі. Проходячи повз стіл, Ніккі кинула погляд на карту і подумки відзначила, що там не вистачає багатьох важливих деталей, ретельно промальованих на тій карті, що була складена зі слів д'харіанського гінця. На лежачій на столі карті північно-західна область була позначена лише темними плямами пролитого елю. На карті ж, видрукуваній в мозку Ніккі, були гори, річки, перевали і водоспади. І точка, яка вказувала місце, де знаходяться Річард з Матір'ю-сповідницею і Морд-Сіт.

Офіцери перемовлялися між собою — деякі стоячи, інші сидячи на мармурових столах або розвалившись в шкіряних кріслах, ласуючи делікатесами з підносів, які тримали тремтячі від страху слуги. Одні потягували ель з високих глечиків, інші пили вино з витончених келихів. Всі поводилися так, ніби давно звикли до такої розкоші, і всі здавалися тут недоречні, як жаби за чаюванням.

Старенька сестра Лідміла, явно прагнула триматися як можна більш непомітно, за шторами, при вигляді перетинаючої зал Ніккі здригнулася і вийшла з укриття, на мить зупинившись, щоб оправити забруднену спідницю. Колись сестра Лідміла говорила Ніккі, що речі, засвоєні в юності, не забуваються ніколи, і їх іноді куди легше пригадати, чим вчорашню вечерю. Ходили чутки, ніби старезна сестра, яка володіла складними заклинаннями, що були відомі лише самим могутнім чаклунам, може багато чого цікавого пригадати з часів своєї юності.

Пергаментна шкіра так щільно обтягували її череп, що сестра Лідміла куди більше була схожа на ексгумований труп, ніж на живу людину. Але як би там не було, рухалася вона досить-таки спритно.

Приблизно футах в десяти сестра Лідміла замахала рукою, ніби боялася, що Ніккі її непомітить.

— Сестра Ніккі! Сестра Ніккі, нарешті! — Вона схопила Ніккі за руку. — Ходімо скоріше, дорога. Підемо. Його превосходительство чекає тебе. Сюди. Пішли швидше.

Ніккі вивільнилася з руки сестри.

— Показуй дорогу, сестра Лідміла. Я піду слідом. Стара посміхнулася. Її усмішка не була ні радісною, ні задоволеною. Так посміхаються, коли відчувають полегшення. Джеган карав кожного, хто викликав його невдоволення, не важливо, винен ти чи ні.

— Що тебе так затримало, сестра Ніккі? Його превосходительство просто у нестямі, так-так, і все через тебе! Де ти пропадала?

— У мене… було одне діло, яке необхідно закінчити.

Старенькій доводилося дріботіти, щоб встигати за Ніккі.

— Ну так, справа! Будь моя воля, я б відправила тебе драїти горщики за те, що тебе не було в межах досяжності, коли ти потрібна!

Сестра Лідміла була старою і забудькуватіою, і часом переставала розуміти, що вона вже не в Палаці пророків. Джеган тримав її, щоб зустрічати людей або показувати дорогу. Якщо вона забувала шлях, соноходець завжди міг у разі потреби її поправити. Він розважався, використовуючи шановану сестру Світла — чаклунку, що володіє самими складними і могутніми заклинаннями — в якості дівчинки на побігеньках. Опинившись поза Палацом Пророків з сповільнюючим старіння закляттям, сестра Лідміла стрімко почала наближатися до могили. Як і всі сестри.

Згорблена старенька, розмахуючи руками, тягнула Ніккі за собою, ведучи по великих залах, вгору і вниз по сходах, по коридорах. Нарешті вона зупинилася перед прикрашеними золотом дверима і потеребила кільце в губі, переводячи подих. Похмурі солдати, що патрулювали коридор, обдарували Ніккі поглядами — чорними, як її сукня. Вона впізнала імператорських гвардійців.

— Тут. — Сестра Лідміла зиркнула на Ніккі. — Його превосходительство в своїх покоях. Поспішай. Іди. Ну йди ж! — Вона змахнула руками, ніби намагалася загнуздати коня. — Іди.

Перш ніж увійти, Ніккі повернулась до старої:

— Сестра Лідміла, ти якось сказала мені, що я краще за всіх підходжу для того, щоб перейняти у тебе деякі знання. Лице сестри Лідміли освітилося лукавою усмішкою.

— А! Нарешті тебе зацікавила більш складна магія, сестра Ніккі?

Ніккі ще ніколи не виявляла інтересу до того, чому так хотіла навчити її сестра Лідміла. Магія — егоїстичний дар. Ніккі вивчила те, що було необхідно, але ніколи не намагалася йти далі.

— Так, чесно кажучи, мені думається, я нарешті дозріла.