Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Саме цього ви від мене хочете, ваше превосходительство? Щоб я пхикала?

Він ліг на бік поруч з нею.

— Ні. — У його голосі звучала гіркота. — Я хочу, щоб ти реагувала.

— Але я реагую, — вимовила Ніккі, дивлячись на полог. — Просто це не та реакція, яка тобі потрібна. Джеган сів.

— Та що з тобою таке, жінко? — Ніккі подивилася на нього і відвела погляд.

— Поняття не маю, — щиросердно відповіла вона. — Але думаю, що з'ясую.

— Роздягайся. Проведеш ніч тут, — махнув рукою Джеган. — Пройшло багато часу. — Тепер настала його черга втупитися на стіни. — Мені не вистачало тебе в ліжку, Ніккі.

Ніккі не відповіла. Вона не вірила, що в ліжку йому хоч чогось бракує. І сильно сумнівалася, що він взагалі розуміє, що значить по комусь нудьгувати. Чого йому точно не вистачає, подумала вона, так це уміння нудьгувати по комусь.

Ніккі сіла, звісивши ноги з ліжка, і взялася виплутуватися з сукні. Вона повісила сукню на спинку стільця. Витягнувши з-під покривала нижню білизну, акуратно поклала її на стілець, потім зняла панчохи і склала туди ж. Джеган спостерігав, ковзаючи поглядом по її тілу, дивився, як вона розгладжує зім'яте плаття, стежив за звичайною поведінкою жінки, яка веде себе не як жінка.

Склавши одяг, Ніккі повернулась до нього. Вона гордо стояла, дозволяючи йому роздивлятися все те, що він міг отримати тільки силою і ніколи — як добровільний дар. Вона бачила промайнуле на його обличчі співчуття. І це була її єдина перемога: чим частіше він брав її силою, тим краще розумів, що тільки так і може її отримати, і тим сильніше це його дратувало. Ніккі швидше б померла, ніж добровільно віддалася йому, і він знав цю жорстоку істину.

Нарешті він придушив своє потаємне гірке бажання і подивився їй в очі:

— Чому ти вбила Кадара?

Нікі сіла на край ліжка навпроти Джегана, поза його досяжністю, але так, що він міг дістати її ривком, і знизала оголеними плечима.

— Ти — не Орден. Орден — не якийсь один чоловік, а ідеал справедливості. І в цій якості переживе будь-яку людину. Ти в даний момент служиш цьому ідеалу і Ордену в якості звичайного нелюда. У цій ролі Орден може використовувати будь-якого садиста. Тебе, Кадара чи ще когось. Я просто прибрала того, хто коли-небудь міг би стати загрозою для тебе, перш ніж ти переростеш своє нинішнє амплуа.

Джеган посміхнувся:

— І ти чекаєш, щоб я повірив, ніби ти зробила мені послугу? Та ти наді мною знущаєшся!

— Якщо тобі подобається так думати, то будь ласка. — Її біла шкіра різко контрастувала з важким темно-зеленим покривалом і зеленими простирадлами. Джеган лежав на спині поверх покривала, відкинувшись на купу зім'ятих подушок, безсоромно відкритий її погляду. Його темні очі стали ще темніші.

— Що це за розмови я постійно чую про «Джегана Справедливого»?

— Твій новий титул. Те, що врятує тебе, допоможе здобути перемогу, принесе куди більшу славу, ніж що б то не було. А ти, за те що я прибрала потенційну загрозу твоєму майбутньому і перетворила тебе в народного героя, побив мене в кров.

Джеган заклав руку за голову.

— Іноді я починаю думати, що про тебе вірно говорять. Ти й справді пришелепкувата.

— А якщо ти всіх вб'єш?

— Значить, вони будуть мертві.

— Я тут недавно проїжджала по містах, які навістили твої солдати. Схоже, вони не вбивають жителів. У всякому випадку, не вирізують усіх в межах досяжності, як робили на початку наступу на Новий світ.

Він рвонувся, схопив її за волосся, ривком перекинув на спину поруч із собою. Ніккі перевела дух, а Джеган підвівся на лікті і втупив свій моторошний погляд в її очі.

— Це твоя робота — показувати приклад на людях, демонструвати їм, що вони зобов'язані вносити свій внесок у нашу справу. Змусити їх боятися справедливого гніву Імперського Ордена. Саме це завдання я на тебе поклав.

— Невже? Тоді чому солдати теж вже не влаштовують показові екзекуції? Чому не чіпають ці міста? Чому не беруть участь в акціях залякування? Чому не залишають за собою випалені і вирізані під корінь міста?

— І ким я тоді буду правити, крім моїх солдатів? Хто буде працювати? Хто буде виробляти товари? Вирощувати хліб? Платити данину? Кому я принесу порядок Ордена? Хто буде оспівувати великого імператора Джегана, якщо я всіх вб'ю? — Він відкинувся на спину. — Може, тебе і прозвали «пані Смерть», але ми не можемо діяти по-твоєму і вбивати всіх підряд. У цьому світі ти пов'язана з цілями Ордену. Якщо люди будуть знати, що прибуття Ордена не несе нічого, крім смерті, вони будуть опиратися до кінця. Вони повинні знати, що тільки своїм опором притягнуть на себе скору й невідворотну загибель. Якщо ж вони усвідомлять, що ми несемо їм високоморальне життя, життя під дланню Творця, коли добробут людини понад усе, вони з радістю приймуть нас.

— У це місто ти приніс смерть, — Підколола вона, змушуючи Джегана мимоволі підтвердити правильність того, що вона зробила. — Хоча ці люди вибрали Орден.

— Я віддав наказ, щоб городянам, які залишилися в живих, було дозволено повернутися додому. Грабежі закінчилися. Місцеві жителі не дотримали своїх обіцянок і тим спровокували жорстоке поводження. Вони побачили, на що ми здатні, побачили, що тепер все закінчилося і настав новий порядок. Розділенню держав прийшов кінець. Всі люди будуть підкорятися єдиному керівництву та всі разом увійдуть в нову еру процвітання — під владою Імперського Ордену. Знищать тільки тих, хто буде опиратись, але не за те, що