Король шрамів - Лі Бардуго

— Я повернуся так швидко, що ти навіть і не помітиш моєї відсутності, — пообіцяла Тамар. — І привезу тобі подарунок.

— Було б чудово, якби це були захисні окуляри, — сказала Надя.

— Я думала про щось романтичніше.

Давід насупився.

— Що може бути романтичнішим за захисні окуляри?

— Ми готові, — урвала їх Зоя і простягнула Толі валізу. — Женю, регулярно звітуй мені про відповіді сповнених надій наречених і заходи безпеки. Я надсилатиму повідомлення через шляхову мережу. — Вона повагалася. Страшенно хотілося обійняти Женю… і дівчина вирішила не стримуватися.

Відчула, як недовірливо витріщився на них Толя, як Женя спершу приголомшено заклякла, а тоді відповіла на обійми.

— Бережи себе, — прошепотіла Зоя. «Бережи себе». Наче ці слова могли стати якимись захисними чарами.

— Єдине, що мені загрожує, — перенасититися укладанням святкового меню, — засміялася Краяльниця. Вона позадкувала, і Зоя водночас налякано й розчулено помітила в кутику Жениного бурштинового ока сльозу.

— Ти насправді віриш, що зцілення можливе?

— Мушу вірити. Равка не витримає чергового захоплення влади, чергового перевороту, чергової війни. Ніколаї нестерпний, та іншого вибору в нас немає.

— Він чудовий король, — сказала Женя. — Мені відома різниця. Привези його назад цілим і неушкодженим.

— Привезу, — пообіцяла Зоя, хоча не була певна, що зможе дотримати слова.

— І будь обережною, Зоє. Ти теж потрібна Равці.

Назяленскі відчула, як очі зрадницькі защипало, і поспіхом кинулася до дверей, поки ситуація не стала нестерпно плаксивою.

***

Вони подорожували з комфортом, оточені вершниками й солдатами з прапором, прикрашеним подвійним орлом. Юрій отримав особисту карету, де їхав під наглядом Толі, ретельно вивчаючи древні сувої та релігійні тексти в пошуках інформації про обізбаю. В іншій кареті їхали книги, зібрані в бібліотеках Маленького та Ґранд-Палацу (а кілька Тамар поцупила в катакомбах Духовної варти): наукові трактати в шкіряних палітурках, крихкі від віку псалтирі, навіть старі дитячі книжки з прикрашеними гіллям тернового дерева берегами пожовклих сторінок.

Попри те що спершу Юрій заламував руки й протестував жалісливим голосочком, урешті-решт він таки погодився зняти чорну рясу й вдягнути звичайну коричневу чернечу, з грубого полотна, щоб зберігати анонімність під час подорожі. Здався він досить швидко. Чернець вірив, що таємною метою цієї подорожі — відвідин місць, де траплялися дива, — було визначення, чи вартий Беззоряний приєднання до лику Святих та чи слід на місці його мученицької смерті звести церкву.

— Але, щоб це сталося, — попередив його Ніколаї, — мені потрібно, щоб ти зібрав якомога більше інформації про обізбаю: про обряд, про місце, де росте тернове дерево, та й про саму суть очищення.

Від останнього слова Юрієві очі засяяли.

— Очищення, — повторив він. — Повернення до справжньої віри. Відродження народної релігії.

Зоя знала про сподівання Ніколаї, що чернече дослідження віднайде обряд, який зможе очистити його від чудовиська; та навіть якщо їм це якось удасться, дівчина не припиняла розмірковувати, до чого це все приведе.

— Що робитимеш із ним, коли все скінчиться? — запитала вона Ніколаї. — Якщо ти справді спробуєш долучити Дарклінґа до лику Святих, негайно зчиняться заколоти. Так ти роздмухаєш релігійну війну й забезпечиш Аппарата чудовою нагодою кинути тобі виклик… до того ж зробити це під знаменами Аліни Старкової.

— Ми знайдемо якийсь компроміс, — запевнив король. — Відправимо Юрія до якогось затишного скиту, де він писатиме трактат про Дарклінґові благі діяння, обклавшись усіма книжками, якими заманеться. Скажемо, що це питання слід винести на народне обговорення. Відправимо на Мандрівний острів проповідувати слово Беззоряного Святого.

— Це якось підозріло схоже на заслання.

— Ти називаєш це засланням, а я — подовженими канікулами.

— Нам слід відправити його до Кеттердаму, де він зможе читати проповіді Казові Бреккеру та решті нечестивців, — запропонувала Зоя.

Ніколаї підморгнув.

— Тоді на нього точно чекає смерть у муках.

Востаннє король подорожував країною одразу після зникнення Дарклінґа, коли довелося посісти місце висланих батьків і зійти на трон. Замість того щоб залишитися в столиці, як очікували від нього аристократи, Ніколаї невтомно мандрував наземними й повітряними шляхами. Тоді Зоя ледве була з ним знайома й анітрохи йому не довіряла. Розуміла, що Ніколаї був найкращим варіантом для виживання їхньої роздробленої країни, і визнавала, що під час громадянської війни хлопець продемонстрував неабияку винахідливість, проте він був Ланцов, а його батько не дав країні нічого, крім страждань. Наскільки Зоя розумілася на людях, Ніколаї був просто привабливий балакун, який тільки наближав катастрофу.

Однак хлопцеві вдалося те, що не вдавалося багатьом людям: він здивував її. Ніколаї зміцнив кордони Равки, домовився з Керчем про нові позички, відновив їхні військові застави та скористався флотом, який власноруч заснував у часи свого таємного перебування в шкурі корсара Штурмгонда, щоб загнати фієрднаців на морі у глухий кут. Він навідувався до міст і містечок, роздавав їжу, розмовляв із місцевими керманичами та шляхтичами, витискав свою привабливість до останньої краплі, щоб заручитися їхньою підтримкою та зберегти народну думку про себе після знищення Зморшки. Повернувшись нарешті до Ос Альти, він розробив новий прапор із сонцем, що сходить позаду подвійного орла, і Аппарат коронував його в щойно відбудованій королівській каплиці. Зоя відчула, як усередині прокидається щось схоже на надію.

Вона невтомно працювала у складі Тріумвірату, намагаючись відродити Другу армію та скласти план на майбутнє. Іноді наприкінці дня Зоя повнилася гордістю та збудженням, а подекуди здавалася собі просто дитиною в масці генерала. Усі вони стояли на порозі чогось нового, і розуміння цього було захопливим і водночас болючим.

Утім тепер, подорожуючи від містечка до містечка, генерал зрозуміла, що об’єднання Равки та створення фундаменту для Другої армії було простим завданням. Значно складніше затягнути країну в майбутнє. Ніколаї ціле життя чекав, коли очолить державу, і вчився керувати нею, однак, якщо він прагнув змін, Равка їм противилася. У відповідь на реформи щодо церковної десятини та права власності шляхта незадоволено нарікала. «Звичайно, кріпаки теж мусять здобути права, але колись згодом», — протестували вони. А король рухався семимильними кроками й зайшов занадто далеко.

Зоя знала, що Ніколаї помітив опір, який дедалі сильнішав навколо, і збирався скористатися цією поїздкою, щоб придушити його. Цілими днями вони подорожували й забезпечували собі прихильність простолюдинів, улаштовуючи видовища та роздаючи монети чи харчі. Увечері процесія зупинялася в маєтках місцевих шляхтичів чи управителів і приєднувалася до пишних вечер, що тривали аж до глибокої ночі. Після вечері Ніколаї усамітнювався з господарем