Ринок Троєщина - Олег Петренко

Василь Іванович нахилив голову і подумав про себе:

- Що ж ці люди хочуть від того хлопця? Він же звичайний хлопець, а вони його постійно б'ють, з нього знущаються, а потім роблять так, щоб він це все забував. У нього навіть немає ніякого дитинства, він ні з ким не спілкується, у нього немає друзів, постійно сам по собі є тільки брат. А я впевнений, що він не дуже добре до нього ставляться. Дивлячись на те, як він розмовляє, я повністю впевнений, що він його соромиться, свого брата перед своїми друзями і це звичайна справа братів. Діти багато в житті не розуміють і їм потрібно спочатку подорослішати, щоб почати дивитися на життя зовсім іншими очима та цінувати один одного. Не кожен хлопець має брата, а це справді величезний подарунок мати старшого чи молодшого брата, з яким можна поговорити і навіть якщо він у чомусь не освічений. Це можна швидко виправити, якщо він не може розмовляти, то в будь-якому випадку при великому бажанні можна знайти інший спосіб спілкування. Навіть узяти папірець і почати писати слова і це буде набагато цікавіше, але до цього потрібно ще подорослішати, щоб його старший брат дещо зрозумів у своєму житті і це в будь-якому разі буде тільки пізніше. Все ж таки мене хвилює одне питання. Що це за люди, і чого вони від нього хочуть? Вони не дають йому спокійно жити та переслідують. Як ця дитина може знати більше, ніж вони, в чому може вона відрізняється від усіх тих людей, а їх велика кількість, більше сотні, а також понад дві сотні людей, які займаються такими справами. Він же їм нічого не зможе зробити і навіть якщо дійде справа до бійки, то в будь-якому разі Олег буде набагато слабшим, адже ці хлопці також мають фізичну підготовку та тренуються щодня. Мені важко зрозуміти, адже таке переслідування такого звичайного хлопця мене бентежить, я не розумію що такого дивовижного в ньому. Чому вони так завзято дивляться на нього? Не дають розвиватися, почати нормально розмовляти та спілкуватися з іншими хлопцями. Не дають йому можливості, щоб деякий час минув і вади в розмові почали зникати, а для цього потрібен не один рік, а вони постійно і щороку як я вже спостерігав присутні в його долі, - глянув на документи, - ні, треба не відволікатися, у мене є особливі справи, які мають величезне значення і відповідальність перед державою та службою безпеки і які потрібно якнайшвидше закінчити, а тут подумки з'явився. той хлопець, який постійно сюди ходить і подивившись на його обличчя, можна відразу сказати, що він постійно плаче і йому боляче, страждає, а в житті немає ніякої радості. Це нелюди, що постійно знущаються, я б такого собі не дозволив якби був злочинцем. Що такого дивного у цьому хлопці? Я не знаю. Василь Іванович глянув на годинник і сам собі сказав:

- Досить відволікатися, треба закінчити справи. Чомусь хлопець все частіше відволікає мене і я думаю про нього. Коли буде вільний ас, тоді повернуся до цієї теми.

Василь Іванович подивився на монітор комп'ютера, відкрив новий документ і почав друкувати справу, зробивши все можливе, щоб відволіктися від думок про хлопця Олега, який постійно прикутий до уваги не звичайних кривдників.

Година проходила швидко, а друга ще швидше і час йшов непомітно. Коли Василь Іванович працював, а він був повністю зосереджений на роботі і ні на що не звертав уваги, а якщо буде відволікатися, то може зробити в тексті помилку, а це було б неприпустимо керівника, і кожне слово має бути правильно надруковано. Ці документи читатимуть інші керівники з різних органів.

Пройшов весь день і закінчився робочий день, а це було о вісімнадцятій годині вечора і Василь Іванович не помітив, як минув час, і деякі справи не закінчив. Потрібно було їхати додому, але на першому місці була робота. Не можна було відкладати на завтра справи, і їх треба було сьогодні закінчити та надіслати електронною поштою на електронну адресу. Відпрацювавши ще зайві дві години, Василь Іванович втомився і йому потрібен був відпочинок, але не звертав на втому і далі продовжував працювати як раптово в його кабінеті з'явилося біле світло. Не зрозумів що це, а на вулиці був вечір, і такі промені, що з'явилися біля вікна, його здивували, адже сонячне проміння ніяк не могло так яскраво сяяти, і він почав уважно дивитися вперед. У нього виникали думки, що з ним щось не так і переробило і зараз у нього виникають певні галюцинації і це все відбувається на його очах, а так був людиною стійкою до всього, що було в його житті, і ніколи не страждав ніякими психічними захворюваннями. Завмер на одному місці і почав думати, що це? Що за світло і звідки він узявся? Що тут відбувається? Василь Іванович був досвідченим і розумів, що це може бути щось із надприродного світу, і це з'явилося в його кабінеті.

Сам собі запитав:

- Що це зараз з'являється у моєму кабінеті? У житті не бачив такого сяйва і на робочому місці. Якесь незрозуміле явище.

Василь Іванович протер очі і почав думати про те, що можливо це був стан сонливості і зараз уже засинає, але коли розплющив очі, то нічого не змінилося і в кабінеті як було яскраве світло так воно залишилося, але вже повільно почав лягати на шкіряне крісло і стіл . Речі, які перебували у кабінеті, почали в ньому тонути та зникати. Все почало сяяти яскравим, білим світилом.

Злякався і завмер на одному місці, не рухався, нічого не розумів, що зараз відбувається, і що це за явище, яке з'явилось у кабінеті. Був готовий до чогось знав, що його переслідують не тільки різні спеціальні служби, а ще істоти з іншого світу, які іноді бувають настільки недбалими у своєму ставленні до нього і не поважаючи його робочий час, з'являється тоді, коли їм хочеться, а частіше. раптово, і він мав певну витримку і нічого подібного не лякало. Це не була жодна галюцинація чи сонливий стан, який міг виникнути перед ним через втому. Зараз все відбувається насправді реалістично, і нічого ні зі сновидіння чи психічного захворювання тут немає. Все по-справжньому.