Чорнильне серце - Корнелія Функе

— Гаразд, тільки нехай Баста сховає ножа, — хрипко промовив він. — Якщо він хоч пальцем зачепить Меґі чи Елінор, то, присягаюся тобі, своїм читанням я напущу на тебе й твоїх людей чуму.

Кокерель злякано глипнув на Мо, і навіть на Бастиному обличчі промайнула тінь. Але Каприкорн лише засміявся й сказав:

— Дозволь тобі нагадати, Чарівновустий, що чума — заразна хвороба. І маленьких дівчаток вона також не обминає. Отож кинь свої пусті погрози й починай читати. Негайно ж. А для початку я хочу послухати що-небудь з оцієї книжки!

І показав на ту, яку Мо щойно відклав убік.

Це був «Острів скарбів»

Чарівновустий

Сквайр Трелоні, доктор Лівсі й решта джентльменів звернулися до мене з проханням описати історію Острова скарбів — усе від початку до кінця, не замовчуючи нічого, крім географічного положення самого острова. І ось нинішнього, 17.. року, я беру в руку перо й повертаюся думками до тих часів, коли мій батько мав шинок «Адмірал Бенбов», і в тому шинку поселився засмаглий старий моряк з рубцем на шиї від шаблі.

Роберт А. Стівенсон. Острів скарбів

Отак і вийшло, що вперше за дев'ять років Меґі почула, як батько читає вголос, і саме в цій церкві. І навіть через багато років щоразу, коли вона розгортала одну з книжок, уривки з яких він читав того ранку, в ніс їй шибав запах горілого паперу.

У каприкорновій церкві було прохолодно (багато згодом Меґі згадувала й про це), хоча коли Мо почав читати, сонце запевне підбилося вже досить високо й добряче припікало. Мо просто сів на підлозі там, де стояв, підгорнувши по-турецькому ноги: одна книжка на колінах, решта — поряд на кам’яних плитах. Не встиг Баста й спам’ятатись, як Меґі вже стояла навколішках поруч із батьком.

— Усі на сходи! — наказав Каприкорн своїм людям. — Пласконосе, прихопи з собою жінку. На місці лишається тільки Баста.

Елінор спробувала впиратись, але Пласконіс просто схопив її за коси й потяг за собою. Каприкорнові люди посідали рядком на сходах, біля ніг у свого ватажка. Елінор сиділа серед них, мов настовбурчена голубка у зграї хижих воронів.

Крім неї, такий самий пригнічений вигляд мав і худющий читець, що примостився аж у кінці довгого чорного ряду й раз у раз поправляв окуляри.

Мо розгорнув на колінах книжку, наморщив чоло й заходився гортати сторінки, ніби шукаючи з-поміж них золото, яке мав вичитати Каприкорнові.

— А ти, Кокерелю, відріжеш язика кожному, хто бодай писне, коли Чарівновустий читатиме! — сказав Каприкорн.

Кокерель дістав із-за пояса ножа і обвів поглядом ряд чорних курток, немовби вишукуючи першу жертву. Мертва тиша запала в церкві, пофарбованій у червоний колір. Стало так тихо, що Меґі чула, здавалося, як у неї за спиною дихає Баста. Та, може, то просто дихав її страх.

Каприкорнові люди, якщо судити з їхніх облич, почувалися теж досить незатишно. Вони поглядали на Мо вороже й налякано воднораз. Меґі їх, звичайно, добре зрозуміла. А що, коли котрийсь із них раптом загубиться в книжці, яку Мо так ото нерішуче гортав? Чи казав їм Каприкорн про те, що може статися? Чи знає він про це й сам? А що, коли станеться те, чого так боявся Мо: зникне й вона, Меґі? Або Елінор?

— Меґі! — шепнув до неї батько, немов прочитавши її думки. — Тримайся за мене якомога міцніше, гаразд?

Меґі кивнула головою і вчепилася рукою в його светр. Так наче це могло зарадити!

— Гадаю, я знайшов те місце, що треба, — промовив серед тиші Мо. Він востаннє звів очі на Каприкорна, ще раз кинув погляд на Елінор, відкашлявся — і почав читати.

Усе щезло: червоні стіни в церкві, обличчя людей Каприкорна й сам він у своєму кріслі. Лишився тільки голос Мо та картини, що спліталися з літер та слів, як килим на ткацькому верстаті. Якби Меґі могла зненавидіти Каприкорна ще дуже, то цієї хвилини вона б це зробила. Адже саме він винен у тому, що всі ці роки Мо жодного разу не читав доньці вголос. Чого тільки він не начаклував би для її кімнати своїм голосом, який кожному слову надавав неповторного присмаку, а кожній фразі — свою мелодію! Навіть Кокерель — і той забув про свого ножа й про язики, які мав відрізати, і з невидющими очима слухав. А Пласконіс дивився в порожнечу з таким захватом, неначе піратське судно під напнутими вітрилами саме входило в одне з церковних вікон. Усі мовчали.

Не було чутно жодного звуку, крім голосу Мо, що пробуджував до життя літери й слова.

Тільки на одну людину чари, здавалося, не діяли. З безвиразним обличчям, не відводячи від Мо погляду бляклих очей, сидів у своєму кріслі Каприкорн і ждав, коли ж серед милозвуччя слів нарешті пролунає дзвін монет і в церкві постануть важкі скрині з мокрого дерева, наповнені злотом і сріблом.

Мо не змусив його довго чекати. Коли він почав читати про те, яке видовище постало в темній печері перед очима Джима Гокінса, хлопчика навряд чи й старшого за Меґі, це таки сталося.

«Золоті монети із зображеннями короля Ґеорґа, кількох Людовіків — власне, всіх європейських правителів за останні сто років; дублони, подвійні гінеї, муадори, цехіни, дивні східні монети, написи на яких нагадували плетиво чи то мотуззя, чи то павутиння; монети круглі, квадратні, монети з дірочкою посередині, так ніби їх носили на шиї… У цій колекції можна було знайти золоті монети, мабуть, з усього світу. Здавалося, їх було не менше, ніж осіннього листя. Збираючи їх, я мусив стільки нахилятися, що вже не чув пальців і боліла спина».

Служниці ще змітали зі столів останні крихти, коли це гладенькими стільницями раптом покотилися монети. Жінки перелякано відсахнулися й, затуляючи собі долонями вуста, повипускали з рук ганчірки, а монети все падали й падали їм під ноги. Золоті, срібні, мідні, вони брязкали на кам’яну долівку, збиралися, подзенькуючи, під лавами, і їх ставало чимдалі більше й більше. Декотрі вже докочувалися й до сходів. Каприкорнові люди підхоплювалися на ноги, нахилялися по ті блискучі монети, що билися об їхні чоботи, — й тієї ж миті відсмикували руки. Торкнутися зачарованих грошей не наважувався ніхто. Бо яким же, як не зачарованим, могло бути золото, зроблене з паперу, друкарської фарби й людського голосу?!

Коли цей золотий дощ ущух, — тієї самої миті, як Мо згорнув книжку, — Меґі побачила, що до всього того блиску й сяйва там