Останній ельф - Сільвана Де Марі
Дракон якось дуже швидко перетворився з нестерпного молодшого брата на такого самого нестерпного старшого, але загалом, — з огляду на такі можливості, як політ, — тепер з ним усе-таки краще, ніж коли він був немовлям! Вилазячи драконові на спину, ельф знову завів з ним розмову:
— Послухай-но, метелики…
— Ти знову про метеликів?
— Я ж казав тобі: крім них мені не було тут за ким спостерігати. Так ось, я хотів запитати: ти казав, що собаки, коти, кури, ельфи продовжують свій рід так само, як метелики. То що, я теж народився з яйця? Так? Ти хочеш сказати, що його висиджувала моя мама чи бабуся? Очевидно, бабуся, бо маму я втратив дуже рано… А коли в мене буде дружина, то це вона висиджуватиме наше яйце, чи це і я можу? І ще: ельфи — вони висиджують яйце подібно до драконів або курей чи відкладають яйце й лишають, щоб воно дозрівало само по собі, як у метеликів? Або в павуків. Одного разу я бачив, як павук відкладає…
Дракон на якусь мить завмер, роззявивши рота. А тоді скрушно похитав головою.
— Вибач, синку, але невже ніхто з тих, кого ти зустрічав на своєму шляху, і жодна із книжок, які ти прочитав, не просвітили тебе, як влаштоване життя в цьому світі?
Йорш збагнув, що одна з речей, які він не любить найбільше у світі, — то було звертання «синку».
— Аякже! — відказав він роздратовано. — Бабуся свого часу роз’яснила мені й Декрет про захист ельфів, і Спеціальні закони для ельфів, не кажучи вже про двадцять книг із права та сорок шість — з історії…
Дракон зайшовся в довгому й нестерпно образливому нападі реготу. Кілька разів йому вдавалося зупинитися, але від першого ж погляду на ельфа знову вибухав сміхом. Це було нестерпно.
— Вмощуйся зручніше, синку, — сказав він нарешті. — Поки будемо летіти, я тобі дещо поясню.
Старший брат, інакше й не скажеш.
Розділ десятий
День видався похмурим. У густому тумані світ був ледь видимий, неначе зачарований. Велетенські сосни внизу скидалися на тіні, і тільки де-не-де з туману визирали їхні верхівки.
Ерброу різко шугонув угору. А тоді запитав юнака, який він обирає маршрут. Це було цікаве питання, бо саме над цим Йорш і роздумував.
Вони полетять на пошуки Монсера та Сайри, двох людей, що колись узяли його під опіку, захистили й розрадили. Крім того, треба знайти якийсь одяг… Ні, краще навпаки: спочатку одяг, потім люди. Не варто з’являтися серед людей голим, як метелик. Ні, так не говориться: голим, як гусінь…
— Кажуть: голим як бубон, — підказав дракон.
Точно, як бубон. Він роздобуде собі в що вдягнутися, а тоді, уже вбраний, знайде жінку та мисливця, а з їхньою допомогою підшукає собі наречену, — звісно ж, людської раси, — яка була б готова прожити з ним усе життя в печері, відкритій усім вітрам, на вершині високої гори, куди годі дістатися без допомоги крил. Там вони й житимуть у товаристві дракона, харчуючись золотистими бобами. Він чомусь не мав найменшого сумніву, що комусь із дівчат така перспектива здаватиметься заманливою. А тим часом, щоб роздобути одежу, він вирішив податися до Арстріда, першого ж селища по той бік гір. Якщо вони летітимуть уздовж річки з усіма її закрутами, то рано чи пізно дістануться Арстріда. Тамтешні люди були досить приязні й не мали ненависті до ельфів. Не виключено, що мисливець із жінкою оселилися саме там. Проблема в тому, як дістати в селян одяг. Треба було б дати їм щось натомість, а він не мав геть нічого. Крім того, важко вести торгівлю голим як… як…
— Як бубон, — знову підказав дракон.
Далі між ними почалася жвава дискусія про те, яким чином можна було б розжитися тими чи іншими предметами гардеробу. Йорш згадав астрономічний трактат Гервазія Звіздаря, четвертого царя третьої рунічної династії, бо ж цієї книги в бібліотеці було два примірники… Один з них можна було б обміняти на одяг… Ні, він не подумав про те, що жалюгідне й неграмотне людство вбачатиме в астрономічному трактаті Гервазія Звіздаря товар дуже сумнівної вартості… Ну, вони могли б просто роздивлятися рисунки, та й палітурка цього фоліанта інкрустована дуже вишукано… Ні, йому не спадало на думку, що коли людина труситься від холоду й харчується кукурудзянкою та каштанами, то естетичне чуття в неї притуплюється… Він же не всерйоз пропонує вкрасти одяг? Ні, це виключено, нехай Ерброу не наполягає, — зрештою, щоб украсти що-небудь, треба було б ходити по селу голим, як барабан… ну, чи як бубон, хіба не однаково?
Нарешті туман під ними розступився, і внизу показався Арстрід.
Йоршкрунскваркйолнерстрінк занепокоївся, що його побачать голим як бубон, і спробував умоститися на широкій драконячій спині якомога непомітніше. Та дуже скоро він збагнув, що ці запобіжні заходи цілком зайві. Від Арстріда лишилося небагато, а з живих істот там узагалі були тільки круки.
Хат у селі виявилося трохи більше, аніж раніше, та всі вони почорніли від пожежі, дахи попровалювалися, а на завісах мляво погойдувалися рештки розламаних дверей. Від колишніх виноградників лишилися поодинокі здичавілі лози, що пнулися де-не-де по рештках обгорілих дерев’яних шпалер. Яблуні в садах виявилися позрубувані. Коло невеликого піщаного пляжу лежав перекинутий набік напівзатоплений човен, а поряд — зогнилий труп корови й недогризені кості якихось менших тварин: овець або собак. Посеред того, що було колись сільським майданом, стояв казан злагоди: пом’ятий, почорнілий і ні на що не годящий.
Дракон приземлився.
Йорш почувався так, наче в нього щойно помер найкращий друг. Протягом усього свого довгого життя в печері він безупинно фантазував на тему повернення у світ — певна річ, у світ людей, бо ж світ ельфів існував тепер хіба що на сторінках історичних трактатів. І всі його фантазії незмінно брали початок тут, в Арстріді. Він прийшов би сюди, придбав якийсь одяг в обмін на одну зі стародавніх книг та жменю золотистих бобів, запитався б, де Монсер та Сайра, — і жителі Арстріда підказали б йому шлях, бо мисливець із жінкою мешкали, напевно, десь неподалік. То було наймиліше селище, яке він бачив за своє життя, і найдальше від Даліґара з тамтешніми вояками, тому він не сумнівався, що його приятелі мали б оселитися десь тут. Він знайшов би Монсера та Сайру, а вони б сказали: «О, який ти
