Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Король зацікавився Сніжаною? Чим викликана його увага до її скромної персони? Хто йому взагалі про неї розповів? Що йому треба? Думки металися в голові гарячково, але одна промальовувалася чітко — нічого хорошого майбутня зустріч не віщує. Тут надто упереджено ставляться до жителів півночі, щоб чекати від місцевого монарха чогось крім презирства і гніву.

Першим поривом було спробувати переконати браву четвірку кам’янолицих, що вони помилилися. Можна прикинутися, що Сніжана зовсім не Анабель. Назватися, наприклад, прислугою, яку найняли стежити за порядком у будинку за відсутності господарів.

Але Сніжана не поспішала розігрувати спектакль. Вирішила все ж таки заспокоїтися і спробувати обміркувати ситуацію холоднокровно. Хто міг розповісти про неї королю? Хто знав, що вона зараз тут, в особняку? Таких людей лише троє. Кучер, який учора відвіз їх із Крайданом до особняка, цілитель і сам Крайдан. Кучера можна одразу відкинути. Яке йому діло до Сніжани? Та він і знає про неї, мабуть, лише ім'я. При ньому жодного разу не згадувалося, що вона родом із Лаамарії. До того ж кучер не велике цабе — монарх не надав би йому аудієнцію.

Залишаються двоє: Тельмар та Крайдан. Навіщо Тельмару порушувати домовленості? Навіщо влаштовувати зустріч Сніжани з королем? Це не в його інтересах. Адже Сніжана знає його таємницю — може видати монарху, якщо запідозрить нечесну гру з його боку. Ні, навряд чи це цілитель.

Значить, про Сніжану королю розповів Магістр.

— Так, я Анабель з Лаамарії, — спокійно відповіла Сніжана кам'янолицим гвардійцям. — Мені потрібно кілька хвилин, щоб зібратися.

Крайдану вона довіряла беззастережно. Він не міг зрадити. І якщо чомусь вирішив розповісти про неї королю, то лише для її ж блага. Поки що жодної думки не було, для чого він так вчинив. Їй би хоч якусь зачіпку. Зрозуміти б, як поводитися з монархом. Втім, невелику підказку Сніжані все ж таки вдалося помітити. Магістр розповів про неї королю, як про Анабель із Лаамарії. Цю легенду він вигадав для Сніжани, коли представляв цілителю. Цієї ж легенди вона дотримуватиметься і при розмові з королем.

Старший гвардієць кивнув, показуючи, що згоден почекати якийсь час, і вийшов за двері разом із підлеглими. Добре, що вони залишили Сніжану одну. Їй треба було переодягнутися. Вона розкрила вже запакований саквояж, і вийняла звідти сукню для урочистостей. Чуття підказувало, що етикет вимагає з’являтися на очі монарху при параді, а не в повсякденному одязі.

Вона ще не приміряла цю темно-синю оксамитову сукню, ліф якої був прикрашений мерехтливим блакитним камінням. Строга та ошатна водночас. Вона була їй якраз — наче на Сніжану пошита. Достойне вбрання, щоб постати перед королем. У такому хоч на бал, хоч на страту. Останнього, звісно, не хотілося б.

До палацу Сніжану везли у розкішній кареті. Зовні — позолота, всередині — оксамит. Все-таки на страту в таких не возять. Але напруження та тривога, незважаючи ні на що, наростали. Раптом Сніжана помилилася у своїх міркуваннях? Раптом зовсім не Крайдан став причиною інтересу короля до її особи? Про що йтиме мова? Гвардійці зберігали цілковите мовчання. Їхні беземоційні обличчя показували, що питати про щось марно.

Цього разу Сніжана знову потрапила до палацу через один із непримітних бічних входів. Гвардійці повели через низку нескінченних порожніх коридорів. Тут взагалі є хтось живий? Чомусь Сніжана уявляла собі, що палаци мають бути сповнені всілякими вельможами-придворними. А тут якась дивна безлюдність впадає в очі.

Але раптом вона помітила, як з протилежного кінця коридору їм назустріч крокує молодий чоловік. Високий, широкоплечий. Блондин, звичайно — хіба б взяли у придворні північника? Зовні він нагадав Сніжані однокурсника, Родіона. Подібність виявилася настільки сильною, що у Сніжани губи мимоволі розпливлися в теплій усмішці. Наче на мить повернулася додому. У Родіона було абсолютно незвичайне прізвище, що дуже добре запам'ятовується — Добридень, і сам Родіон теж був абсолютно неординарний. Упертий, наполегливий, начитаний. З будь-якого питання він завжди мав свою думку. Викладачі недолюблювали його за цю впертість. Зате у протилежної статі він мав шалену популярність. Його впертість дивним чином поєднувалася з харизмою, прямота з привітністю та добродушністю.

А ще він був рідкісним красенем. Вбивче поєднання смаглявої шкіри та світло-пшеничного волосся. Вічно скуйовджений — рівно настільки, щоб здаватися стильним. Ох, порозбивав він, звісно, багатенько жіночих сердець. Причому особливо й не старався. Дівчата самі закохувалися, самі страждали. Він був чесний з ним, попереджаючи, що серйозні стосунки до його планів не входять…

Чоловік, схожий на Родіона, наблизився до Сніжани. Його задумливий погляд був спрямований у бік вікна, і вона могла спокійно роздивитись незнайомця, не привертаючи його уваги. Він, мабуть, був на кілька років старший за Родіона — Сніжана дала б йому близько двадцяти шести. Зблизька риси його обличчя вже не здавалися настільки схожими на риси однокурсника. Але це примітне поєднання смаглявої шкіри та світлого волосся — один в один.

Сніжанині конвоїри у привітанні схилили голови. І вона здогадалася, що незнайомець має високий сан. Коли встиг дослужитися в його віці? Він байдуже пройшов повз. Боковим зором Сніжана помітила, що лише порівнявшись з нею, він підняв на неї погляд. Вона теж мимоволі обернулася. Секунда — погляд очі в очі. І вони розійшлися. Вона зробила кілька кроків і лише потім зрозуміла, що її здивувало в його погляді — у ньому не було зневаги, яку вона зазвичай помічає по відношенню до себе.

______________________________________

Сьогодні ШІ вирішив проілюструвати розділ, зобразивши Сніжану, яка йде коридором королівського замку в тій самій синій сукні, в якій можна хоч на бал, хоч на страту. Що ж на неї чекає?..

Мої хороші,
дуже-дуже Вам вдячна за коментарі, які мене неймовірно надихають ❤️❤️❤️