Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Розмова з королем давалася Сніжані нелегко. Це був ніби забіг по мінному полю. Не знаєш, де на тебе може чекати небезпека. Не знаєш, яке твоє слово може зіграти фатальну роль. Вона з усіх сил намагалася зберігати самовладання — контролювала кожен жест. Але коли король відкрив карти і назвав причину, через яку Сніжану запросили до палацу, вона все ж таки не змогла стримати здивування.

— На фестиваль наречених?

— Так. Цього разу ми вирішили дотриматися давньої традиції та запросити для участі у фестивалі вихідців з усіх провінцій. Ти представлятимеш північну.

Думки в голові закрутилися стрімким ураганом. Коли Крайдан учора вночі розповідав про звичаї свого королівства, він згадував і про фестиваль наречених. Дружину спадкоємця, майбутню королеву, обирають саме на такому заході. Свого роду оглядини.

Представниць Півночі на фестиваль ніколи не запрошували, а тут раптом вирішили дотриматися давньої традиції. Мабуть, Крайдан швидко зрозумів, що не можна втрачати несподівану можливість і вирішив зробити Сніжані протекцію. Відчувається, був дуже переконливим, якщо король погодився розглянути її кандидатуру. Хвилююче тепло розтеклося у грудях. Магістр думав про неї навіть у той момент, коли вирішувалася його власна доля.

Для Сніжани це неймовірний успіх — стати однією з офіційних потенційних наречених принца. Вона, звичайно, розуміла, що її присутність на фестивалі сприйматимуть лише як неминучу формальність. Ніхто навіть думки не допустить, що в уродженки півночі є хоча б мізерний шанс стати дружиною принца. І слава Богу. До її планів такого теж не входило. Але статус нареченої принца дасть їй багато чого. По-перше, абсолютну безпеку та недоторканність. Таку не гарантував би статус помічниці лікаря. По-друге, свободу пересування палацом. Можливість заводити знайомства, контактувати з людьми, які можуть виявитися чимось корисними. Користуючись статусом, вона зможе поступово здобувати інформацію про те, як повернутися додому.

— Присядь, Анабель, — король показав на стілець, — обговоримо деталі.

Сніжана опустилася на край сидіння, залишивши спину ідеально прямою. Розслаблятися було зарано. Вона відчувала, що бій ще не завершений і потрібно бути готовою до нових атак.

— Ти здалася мені розумною дівчиною і, сподіваюся, розумієш, що твоя участь у фестивалі — формальність. Ти не повинна намагатися справити враження на принца. Це створить неприємності, і насамперед тобі самій, — король придавив важким поглядом.

— Я розумію, — як же важко їй було триматися з гідністю перед цим владним чоловіком, який звик, що будь-який його не те що наказ, а навіть легкий натяк миттєво беззаперечно виконується. — Я не маю жодного бажання справляти на Його Високість враження.

Король помовчав. Так по-особливому — здавалося, тиша дзвеніла від напруги.

— Незвично чути подібні заяви від юної діви. Чим поясниш?

— Життя у палаці не для мене, Ваша Величносте. Я дуже сумую за домом. Тільки там зможу бути щасливою.

Сніжані навіть не довелося нічого вигадувати. Слова пролунали з непідробним смутком. Схоже, навіть короля зачепила її туга.

— Добре, — трохи пом'якшив він голос. — Але, сподіваюся, ти розумієш, що про повернення додому до закінчення фестивалю не може бути й мови.

— Звичайно, Ваша Величносте. Але якщо дозволите, хотіла просити вашої милості посприяти моєму безпечному поверненню додому після закінчення фестивалю.

— Так. Можеш на це розраховувати.

Король розуміє, що щойно пообіцяв? Напевно, подумав, що Сніжана має на увазі карету, яка доставить її до Лаамарії, і кілька гвардійців для супроводу. Ні, Ваша Величносте, дім Сніжани розташований трохи в іншому місці. Проте королю під силу допомогти їй туди повернутися. Монарх може наказати Магістру Деміру, який володіє портальною магією, відправити Сніжану додому. Та ось тільки чи зможе вона зажадати від короля дотримання обіцянки, яку він дав, не усвідомлюючи про що йдеться? Надії мало, але час покаже. У будь-якому разі Сніжана відчувала, що здобула маленьку перемогу. І окрилена успіхом, пішла далі.

— Ваша Величносте, дозвольте просити вас про ще одну милість.

— Чого тобі, північнице?

— Не мені. Хочу просити за Магістра Крайдана. Пом'якшіть йому покарання. Зважте на те, що його дії були продиктовані бажанням знайти зниклу людину.

Обличчя короля за мить змінилося до невпізнаваності. Змарніло. Затьмарилося невдоволенням і підозрою.

— Звідки ти дізналася про зниклий артефакт? — спитав він таким голосом, що Сніжану пробив холодний піт.

Вона йшла по мінному полю. Досі їй вдавалося уникати неправильних кроків. Але ось, здається, і схибила. Їй дуже хотілося хоч чимось допомогти Крайдану. Тому й не прорахувала очевидного. Не можна було показувати, що знає історію з артефактом. Для короля це виглядало більш ніж підозріло. Якась жителька півночі знає про те, про що Магістр конфіденційно доповів королю.

— Магістр Крайдан сам розповів мені про це.

Головне говорити спокійно. Не можна допустити, щоб голос тремтів. Не можна, щоб хоч єдиний жест видав паніку чи розпач.

— Довірився північниці? — погляд короля горів сарказмом та люттю.

Сніжана відчувала, що монарх близький до того, щоб покликати гвардійців і розпорядитися взяти її під варту.

— Так, Ваша Величносте. Він мені довіряв, — зусиллям волі їй вдалося не відводити очей. — Чому ви здивовані? Хіба він замовив би за мене слівце, якби мав хоч найменші сумніви щодо моєї надійності?

— Магістр міг би довіритися північниці лише в одному випадку, якщо у неї є ментальний дар жіночого впливу на чоловіка, і вона його застосувала. До мене доходили чутки, що в Лаамарії іноді народжуються обдаровані дівчата. Ти мені збрехала, що не маєш такого дару.

Слова звучали важко. Тиснули на скроні, заважали міркувати. У думках король уже, мабуть, ухвалив Сніжані вирок.

— У мене є дар. Але не той, про який ви говорите. У моєму дарі немає нічого крамольного. Він безпечний. Точніше, навіть корисний. Це дар цілительства.