Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало
Коли прийшли вовк, жаба, дівчина і хлопець, Бодя дуже зрадів і незважаючи на свою нелюбов до розмов, барвисто і довго описував те, що відбувається з далеким родичем.
Хлопець похитав головою і обізвав мертвячку-служницю — зомбі першого класу, із заданими параметрами розвитку. А потім пояснив, що це просто лялька, яка навіть ніколи живою дівчиною не була. Водяний швидше за все знайшов на дні кістяк об'їдений рибами, причому чоловічий, і притягнув його до некроманта, з проханням зробити служницю. Той гроші взяв, плечима знизав і, вирішивши, що клієнт завжди має рацію, наростив на кістяк тіло, жіноче, як просили. І вклав у цю плоть найпростіші завдання із збирання, приготування, охорони. А виглядає ця лялька так непривабливо лише тому, що клієнт неправильно її зберігає та експлуатує. Та й сирувато в нього вдома.
Дівчина трохи подумала і припустила, що це все через вогкість. У голові у водяного завелася якась хитра пліснява і він збожеволів.
Вовк почав винюхувати загадкову магію.
І лише одна мудра жаба хмикнула і пояснила, що попався водяний у власну пастку. Вирішив обпоїти викрадену ельфу, щоб вона від нього не втекла, а обпоїв себе сам, коли ельфа стала відбиватися.
— І що тепер робити? — спитала Міррет, постукуючи пальцями по мідній чаші на голові водяного.
— А що тут зробиш? Сам хотів, сам одержав, — сказала жаба. — Такі зілля, якщо не знайдеться нікого, хто щиро любить обпоєного, зворотної сили не мають. Тепер він все життя любитиме свою морську царицю.
— Яка гидота, — зі співчуттям висловилася Міррет. Зомбі виглядала дуже непривабливо. — Як він її буде...
— Ех, молодь, усі думки лише про одне, — з ностальгією сказала жаба. — Він не людина і не ельф. І не для цього йому наша вертихвоска була потрібна, а для того, щоб була господиня, і щоб перед іншими водяними хвалитися. А так… водяні інакше народжуються.
Міррет почервоніла.
— Давайте я їй хоч програму підкоригую, — запропонував Луї. — І цю миску з нього треба стягнути.
Миску стягнув вовк, перетворившись для цього на високого, на диво привабливого жовтоокого чоловіка. Він мав класичний грецький ніс і вольове підборіддя, і високі вилиці, і ямочку на правій щоці. Загалом привабливий тип незрозумілого віку. Навіть сивина на скронях у його віці розібратися не допомагала.
Поки Луї чаклував над застиглою служницею, перебираючи щось невидиме в неї над головою, наче гітарні струни, Бодя і вовк упіймали ненормального закоханого і позбавили його екзотичного головного убору. Служниця після маніпуляцій некроманта явно подобріла до господаря і тепер старанно слухала все, що він їй казав. І за ручку себе тримати дозволяла. І бути морською царицею явно не відмовлялася, хоч говорити і не вміла.
***
Аллочку з татом компанія, яка встигла налагодити особисте життя озерного водяного, застала біля того самого трону. Камінь вони намагалися виколупати виделками, які ельф знайшов у скрині у сусідній кімнаті. Камінь наполегливо не піддавався. Іти без нього ельфійка відмовилася. І вовк, який знову змінив людську іпостась на звірину, махнув на неї лапою і вирішив, що простіше забрати трон із собою. А вже на місці його порубати на частини та забрати проклятий смарагд.
Це рішення, мабуть, мало якусь силу. Тому що варто було всім підійти до трону, як простір замерехтів і вони опинилися в знайомому Луї та Мірет барі.
Бармен здивовано глянув на трон. Потім на відвідувачів. Потис печами і продовжив меланхолійно натирати пивний келих. Телевізор над його головою демонстрував худу дівчину, яка стояла на тлі моря, тримала в руках мікрофон і погойдуючись у такт музиці щось сумно співала незнайомою мовою.
— Почуваюся на каруселі, — сказав Луї і сів за найближчий столик. — Начебто кудись рухаємось, а краєвид не змінюється.
— Коктейль «Райдуга Пегаса» та сокиру! — дзвінко зажадала Аллочка і плюхнулася за сусідній.
— Схоже, ми благополучно пройшли один із квестів у пошуках молодильних яблук, — сказав вовк і сів біля ніг ельфійки. А потім подумав і поклав їй голову на коліна.
А дівчина, задоволена життям і тим, що таки здобула смарагд, вдала, що цього не помічає.
