Відірвана від коренів - Наомі Новік

щоб не бути спійманою самій. Я закрила рот руками, ще більше перелякана. Я до сих пір так мало знала: жодне заклинання, яке могло би визволити Касю звідти, не спало мені на думку, нічого такого, щоб отримати у руки сокиру, чи ніж, навіть якби у мене був час, щоб вирізати її звідти.

Вуд знав, що я була тут: навіть тепер його слуги рухалися до мене, прокладаючи собі дорогу через ліс, ходуни, вовки і ще гірші істоти. Я раптом впевнилася, що тут є істоти, які ніколи не покидали Вуд взагалі, настільки кошмарні, що ніхто з жертв не міг розповісти про них через власну смерть. І вони прийдуть.

З голими пальцями в землі, fulmia, повторене десять разів, з переконанням, потрясе землю до основи, якщо у вас є сила, розповіла мені книга Яги — Дракон повірив достатньо, щоб не дозволити мені спробувати навіть десь поруч з вежею. Я сумнівалася, у всякому разі, на рахунок переконання: і не вірила, що колись матиму необхідність потрусити землю до основи. Але зараз я нагнулася до землі і руками розгорнула сніг та опале листя розом з гнилизною і мохом, поки не дісталася до твердої замороженої землі. Я підібрала великий камінь і почала бити ним по землі, знову і знову, розбиваючи грудки і дихаючи на них, щоб зробити землю м'якою, заганяючи нігті в сніг, який розтавав навколо моїх рук і від гарячих сліз, які капали з моїх очей, поки я працювала. Кася була вище і її голова була повернута вгору, її рот був відкритий в беззвучному крику, як у статуї в церкві.

— Fulmia, — сказала я, зануривши пальці глибоко в багнюку, відчуваючи тверді грудки між пальцями. — Fulmia, fulmia, — я повторювала знову і знову, разом з кровотечею зі зламаних нігтів, і я відчувала, що земля чує мене, і стає неспокійною. Навіть земля була тут зіпсована і отруєна, але я плювала на бруд і кричала, — Fulmia, — і уявляла як моя магія проникає в землю, як вода, знаходячи тріщини і слабкі місця, поширюючись від моїх рук і від холодних мокрих колін: і земля відчула поклик і прокинулася. Низьке тремтіння почалося звідти, де мої руки в'їхали в землю, і пішло далі, розходячись навколо дерева. Заморожений бруд став розколюватися на дрібні шматки навкруги, підземні поштовхи ставали дужчими, як хвилі.

Гілки на дереві дико замахали, ніби з переляку, шепіт листя переріс у приглушене ревіння. Я випросталася на колінах.

— Відпусти її! — Закричала я на дерево: і почала бити по стовбуру своїми брудними кулаками. — Відпусти її, або я похороню тебе! Fulmia! — закричала я в люті, і кинулася вниз на землю, і там, де вдарили мої кулаки, земля піднялася і опухла, як річка, наповнена дощем. Магія потекла з мене потоком: попередження Дракона були забуті і проігноровані. Я витратила би кожну краплю себе і померла би тут, на цьому місці, просто намагаючись заштовхнути це жахливе дерево під землю: Я не могла уявити собі світ, який залишала позаду, у якому життя і серце Касі знаходилося би у цьому дереві. Я б скоріше померла, подрібнена власним землетрусом, і потягла його вниз з собою. Я впала на землю, готова уявити яму, яка поглинула би нас усіх.

А потім з тріском, як криголам навесні, кора дерева пішла тріщинами, які побігли вгору і вниз по довжині тіла Касі. Я одразу рвонула вгору і втиснула свої пальці у краї щілини, розширюючи її. Я схопила її за зап'ястя, рука була безвольна і важка, і потягнула. Вона випала з жахливого темного розриву, зігнувшись у талії, як ганчр'яна лялька, і я позадкувала, витягуючи її у сніг, обидві мої руки тримали її зап'ястя. Її шкіра була блідою, як луска риби, і хворобливою, ніби з неї було випито все сонце. Запах весняного дощу і збігаючі по ній тонкі зелені струмки довершували картину… І вона не рухалася.

Я впала на коліна поруч з нею.

— Кася, — кричала я, схлипуючи. — Кася. — Кора вже покривала те місце на дереві, де вона тільки-що була. Я спіймала руки Касі в свої, мокрі і брудні, і притисла до моїх щік, до губ. Вони були холодні, але не настільки, як мої: і у них не було й сліду життя. Я нахилилася і підняла її на моє плече.

Розділ 8

Я вийшла з Вуду на світанку, похитуючись, з Касею, перекинутою через моє плече, як в'язанка дров. Вуд сторонився мене, коли я йшла, ніби боявся, що я повернуся назад до заклинання. Fulmia дзвеніло в моїй голові, як глибокий дзвін, який гупав з кожним важким кроком, який я робила, вага Касі тисла на плече, бруд все ще лежав на моїх руках і на її блідих руці і нозі. Нарешті я виборсалася з-за дерев у глибокий сніг на межу і впала. Я вилізла з-під Касі, зіштовхнувши з себе її тіло. Її очі все ще були закриті. Волосся сплуталося і обліпило її обличчя, там де сік просякнув ним. Я поклала її голову собі на плече, закрила очі і промовила заклинання.

Дракон чекав на нас у верхній кімнаті башти. Обличчя його було важчим і похмурішим, ніж я коли-небудь бачила, він схопив мене за підборіддя і ривком повернув мою голову до себе. Я подивилася на нього, змучена і порожня, в той час як він вивчав моє обличчя і шукав мої очі. Він тримав у руках пляшку у вигляді сердечка; він втупився у мої очі, і це тривало досить довго, потім він відкрив кришеку і вклав мені у руку.

— Пийте, — сказав він. — Все до дна. А потім повернувся до Касі, яка розтягнулася на підлозі, нерухома: він підняв руки над нею і подивився на мене, коли я видала ноту протесту, і не змінив положення рук. — Пийте, — відрізав він, — якщо ви не хочете, щоб я