Напівдикий - Саллі Грін

— Дворняжок?

— Мішаних. Напівкровних. Вона визнає лише породистих Чорних.

— Можу закластися, що для неї Напівбілий ще гірше за напівфейна.

Несбіт штурхає мене ліктем.

— Не журися, друзяко, ти для мене свій! — кладе мені руку на плече. — Ми, дворняжки, маємо триматися купи. Один за всіх і всі за одного.

Відштовхую його, і він регоче.

За будинком є внутрішній дворик-патіо, захищений виноградними лозами, у центрі якого у спеціальному заглибленні розпалене багаття. Здається, Провідниця ще зовсім не спала. Або ж вона спала просто тут. Ми сидимо на великих запорошених подушках, що оточують вогнище… тобто сидять Провідниця та Габріель, а ми з Несбітом примостилися подалі на якихось потертих килимках.

Провідниця гукає когось, і з хати виходить дівчина. Вона худенька, а її розкуйовджене й розпатлане волосся аж ворушиться — стільки у ньому вошей. Вона дивиться на нас із-під лоба і майже не прислухається до розпоряджень Провідниці, а тоді йде назад.

Несбіт нахиляється до мене.

— їй звеліли принести нам трохи води. Але я б її не пив, друзяко, мала явно збирається туди плюнути.

За кілька хвилин дівчина приносить оливки і графин з вином. Потім ще кілька разів вертається у хату і приносить хліб, оливкову олію, помідори, перець: усе це для Габріеля й Провідниці. Несбіт не помилився — нам подали тільки воду у бруднющих склянках.

Габріель розмовляє з Провідницею. Мабуть, пояснює, що сталося; раз або двічі мені здається, що він згадує моє ім’я, але Габріель говорить по-французьки, тому розмова може йти про будь-що.

Вони говорять і говорять.

Хатина стара і паскудна. Дворик огороджений низеньким муром, що був колись поштукатурений набіло, але тепер посірів. Мур поєднаний із хатою низкою дерев’яних підпорок, обвитих рясними виноградними лозами.

Габріель і Провідниця сидять зі схрещеними ногами. Провідниця підкладає у вогонь поліно, а Габріель пильно на неї дивиться, продовжуючи розмову.

Несбіт розлігся на своєму килимку, напівдрімаючи. Каже мені:

— Мабуть, це ше довго триватиме.

Я теж лягаю, намагаючись пригадати, коли спав востаннє.

Прокидаюся. Сонце сліпить мені очі крізь прогалини між підпорками.

Несбіт лежить горілиць, затуляючи обличчя рукою, але я бачу, що очі в нього розплющені, і думаю, що він прислухається до розмови, яка й далі точиться між Провідницею і Габріелем. Несбіт позіхає.

Я сідаю. На килимок біля мене вистрибує цвіркун. Починає сюрчати, та коли простягаю до нього руку, відскакує геть. Усвідомлюю, що звідусіль долинає сюрчання цвіркунів, то наростаючи, то затихаючи, немовби пульсує разом зі спекою. Ці звуки нагадують дзижчання мобілок, але я чую їх у вухах, а не в голові.

Підводжуся, потягуюся й позіхаю, підходжу до самого краю дворика, щоб поглянути крізь підпорки на випалені сонцем пагорби довкола нас.

Габріель і Провідниця замовкли.

Я чую цвіркунів. Море цвіркунів. Але також, у перервах між сюрчанням, здається, вловлюю в голові сичання «ччччч». Воно ледь чутне, можливо, це лише гра моєї уяви. Відходжу в куток, не так придивляючись, як прислуховуючись.

Несбіт уже стоїть у мене за спиною.

— Шо?

— Не знаю. Ти нічого не бачиш?

Несбіт зазирає поміж підпорки. Тоді хитає головою.

— Я ліпше бачу вночі.

А мені здається, що я знову це вловлюю: ледве чутне й нетривале сичання, яке майже заглушують цвіркуни… Та воно лунало у моїй голові, я впевнений.

— Там є хтось з мобільним телефоном, — кажу. — Можливо, фейн…

— Тільки один? — запитує Несбіт.

— Не знаю, — відповідаю.

— Треба поглянути.

Повертаюся до Габріеля.

— Зачекаєш тут? Ми розвідаємо все довкола.

Він киває. Провідниця на вигляд не надто стурбована.

Йду ліворуч, рухаючись широкими колами, а Несбіт — праворуч. Цвіркуни стрибають переді мною, не чую нічого, крім їхнього сюрчання. Коли хатка Провідниці вже далеко позаду, я починаю поволеньки лізти вгору пагорбом, що стримить ліворуч від будинку. Пагорб доволі високий. Я звертаю ще лівіше й опиняюся біля якогось висохлого русла, завглибшки у три метри й зі стрімкими схилами. Зачіпаю камінь, і той із гуркотом летить униз. Я беззвучно лаюся, завмерши на місці. Але моя незграбність винагороджена. На свій подив я чую у відповідь:

ччччччччччччччччсччччччсссссччччччссссс

Не можу визначити напрямок, з якого долинає сичання мобілки, але це десь нагорі, і мені здається, що я чую його, коли власник мобілки рухається, так, як тоді, коли впав камінь. Якщо власницею мобілки є Ловчиня, то, припускаю, що вона лежить на землі край долини і стежить за будинком Провідниці. Там вона добре захована, і звук мобілки може долинати до мене тільки тоді, коли вона підводиться з землі, щоб роздивитися.

Швидко спускаюся вниз, а тоді зупиняюся. Знову прислухаюся.

Нічого, крім цвіркунів.

Я обережно й повільно спускаюсь у невелику долину, пильнуючи кожен свій крок, щоб не зрушити з місця жодного камінця, а тоді ще раз зупиняюся внизу, щоб прислухатися.

Лише цвіркуни.

Відтак піднімаюся вгору іншим схилом, повільно й обережно. Пригинаючись до землі, хутко підбігаю до гайочку з оливкових дерев і перетинаю його, дивлячись праворуч. Жодних рухів. Зупиняюся, дивлюся ліворуч… Нічого… Тоді обертаюся, щоб оглянути все довкола. Розрізняю кілька хаток на околиці села далеко внизу, але хатинки Провідниці звідси не видно.

Повертаюся знову обличчям до пагорба, заплющую очі і вслухаюся.

ччччччсчччччсчччччсчччччсчччччс

Здається, тепер я знаю, де Ловчиня. Я вже впевнений, що це Ловчиня. Більше нікому ховатися тут угорі. Якусь мить думаю про те, щоб розбудити в собі звіра, але вирішую, що краще мені бути в людській подобі. Селія навчила мене бойових мистецтв, і настав час скористатися цією наукою.

Якомога швидше звертаю праворуч, у бік висохлого русла. І раптом бачу її. Чорна постать лежить на землі, непомітна з боку хатини Провідниці, але її чудово видно звідси. Жінка дивиться у бінокль. Таке враження, що вона не зауважила, як ми з Несбітом вийшли на розвідку.

Але ж де її партнерка? Тут двоє Ловців чи більше? Цілком можливо, що більше.

І як вони знайшли Провідницю? Нас зрадила Іш або Селія, чи, може, хтось помітив нас у Барселоні і їхав за нами аж сюди? Чи вони вже кілька днів або й тижнів стежать за Провідницею? І чи в безпеці Ван, чи, може, її вже узяли в полон?

Не легко буде підібратися до Ловчині тихенько. Вона вибрала собі добре місце, на неї важко напасти з-за спини, але саме це я мушу