Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Ні, — мій голос був схожий на писк миші і я розлютилася на саму себе. А коли я злюсь — я нападаю. Я перейшла на крик. — Я що не можу потурбуватися про тебе?

— Можеш, — Дем продовжував мене свердлити своїм холодним поглядом. — Але ти мене вже добре знаєш і могла б збагнути, що я не з тих людей, хто робить необдумані вчинки.

— Та я просто за тебе переживала! — я відштовхнула Дема від себе і відійшла на два кроки. — А ти шукаєш до чого причепитися! От зараз ти справді поводишься як дурень, Деме!

Я повернулася і пішла до виходу. Мені було начхати, що інші студенти могли чути нашу сварку, мене хвилювало тільки те, що вона була. Я не дивилася назад, але чекала, що Дем побіжить за мною слідом. Тільки він не поспішав. Я вийшла з бібліотеки, голосно грюкнувши дверима, і притулилася до стіни.

Хвилина… Дві… П'ять…

Він що не побіжить за мною?

Мені це точно не подобалося. Я такого від Дема не чекала. 

Повернувшись до нашої з дівчатами кімнати, я просто в одязі залізла під ковдру. Сльози самі потекли із очей, я не могла їх зупинити, я не хотіла. Не встигла подушка намокнути, як ковдру відсмикнули і моїх плечей торкнулася рука.

— Ти чого, Кет? — почула я стривожений голос Ніди. — Що трапилося?

Я витерла сльози рукавом форменної блузи і, все ще схлипуючи, розповіла Ніді та її подругам про те, що сталося між мною та Демом.

— От козел! — прокоментувала Ніда. — Я підозрювала, що рано чи пізно все цим закінчиться.

— Та перестань, Нідо, — заперечила Орфлея. — Хлопці що не мають права ображатись?

— І чим же, на твою думку, його зачепила Кетта, га, Флеє? — не вгамовувалася Ніда. — Своїм занепокоєнням про нього?

— Та мало чим. В усіх різне сприйняття.

— Він же весь такий розважливий, розумний, а як дійшло до суперечки, так образився як дівчисько.

— Може, йому не подобається, коли дівчата так поводяться.

Я застогнала. Ще не вистачало слухати суперечки подруг про поведінку Дема.

— Ви раніше сварилися? — Орфлея відстала від Ніди і повернулася до мене.

— Ні.

— Можливо, він не любить драми і дав тобі час охолонути.

— Охолонути почуттям до нього? — Ніда не втрималася від уїдливого зауваження.

— Вгамуйся, Нідо, — осадила її Орфлея. — У тебе явна неприязнь до Дема, а мені він здається нормальним. Усі сваряться. Лягай спати, Кетто, завтра все владнається.

— А якщо не владнається?

— Тоді ми всі разом його поб'ємо, — засміялася Торона, яка до цього сиділа мовчки.

— Сподіваюся, це не знадобиться, — я видавила з себе слабку усмішку і попленталася у ванну, щоб вмитися і переодягнутися до сну.

Я довго не могла заснути, все думаючи про нашу з Демом сварку. Я не вважала себе винною і мене дико образила його реакція. Я просто про нього турбувалася, хотіла як краще, а він не тільки відштовхнув мене з моєю турботою, але й дозволив піти в сльозах. Коли мені нарешті вдалося заснути, то й уві сні мене переслідувала наша сварка.

Мені снилося, що ми знову сваримося, але цього разу у квартирі Дема. Суть суперечки від мене вислизала, були лише крики та взаємні звинувачення. Не витримавши, я знову втекла, грюкнувши дверима. Я бігла, не бачачи дороги, вперед, у невідомість, сподіваючись, що Дем наздожене, зупинить мене і поцілує. Я хотіла, щоб він сказав, що я маю рацію, що він згоден зі мною, нехай усе буде так, як мені хочеться, але цього не відбувалося. Я обернулася: він стояв далеко, схрестивши на грудях руки, і суворо дивився мені вслід. Він не збирався мене наздоганяти. Він не збирався мене повертати. Він мене більше не кохав.

Я рвонула швидше, бігла, не розбираючи дороги, доки не опинилася на краю прірви. Я не встигла загальмувати і, сповнена жаху, полетіла вниз. Крик насилу вирвався з моєї горлянки і я тут же відчула важкість ковдри на собі та мокру від поту футболку.

— Тихо-тихо, я з тобою, Кет, — Ніда одразу ж сіла біля мене, ніби й не спала, і, притиснувши до себе, почала витирати піт із мого чола краєм ковдри. — Щось страшне наснилося?

Я розповіла їй про свій сон.

— Ти надто багато думаєш про цього дурня, — зітхнула Ніда. — Він не вартий твоїх сліз і нічних кошмарів, якщо не може навіть перепросити.

— Мабуть, ти маєш рацію, — погодилася я. — А ти чого не спиш, Нідо?

— Теж кошмари снилися всю ніч, вирішила вже не лягати під ранок і почитати.

— А тобі що снилося?

— Як завжди — темні. Мені постійно сниться, що вони мене перетворюють на собі подібних.

— До сих пір?

Я здивувалась. Ніда мені давно не розповідала про свої кошмари і я думала, що вони припинилися. Їй снилося, що вона перетворюється на темного мага ще з тих атак темних, коли ми були дітьми.

— Так.

— А чому ти мені не казала, що ці сни продовжуються?

— Я звикла до них. Та й вони не щоночі мені сняться. Зазвичай 2-3 рази на місяць, рідше — кілька разів на тиждень. Але це коли я багато хвилююся. Не забивай собі голову, Кет, краще з Демом розберись. Якщо він першим не підійде до тебе сьогодні — це поганий знак.

Я кивнула. Цього разу Ніда мала рацію щодо Дема. Тільки я не знала, що робитиму, якщо він продовжить ображатись. Я не зможу без нього. Я його занадто сильно кохаю.