Та, що пробуджує дар - Ірина Герасимова

– Ну, як ти тут без мене? – весело спитав він.

– Та нічого. Спав.

– Це добре, – Ітмар широко позіхнув, потягнувся з якоюсь розслабленою насолодою. – А ось я трохи не виспався, але то пусте. Ох, брате, яка жінка! Вогонь, – він покачав головою з виглядом здивованим, але вкрай задоволеним.

Ромєк спостерігав за ним, посміюючись:

– У такому настрої я тебе ніколи не бачив. Жіноча ласка робить дива. Прямо заздрю.

– А ти... Вибач, що питаю... Ти коли-небудь...

– Ще ні. 

– Нумо ми і тобі якусь бабу знайдемо!

– Я не хочу бабу. Я хочу дівчину. Улюблену. Але поки не зустрів таку.

– Ну, добре. Бажаю тобі зустріти якнайшвидше.

– А ти хоч дізнався від неї те, що хотів?

– Так, дещо.

Ромєк зрозумів, що попри грайливий настрій Ітмар не втрачає пильності та не збирається ділитися з ним. Гаразд, це якраз щось звичне, на відміну від такого життєрадісного Ітмара, якого він бачить перед собою. Той сказав:

– Збирайся. Не будемо гаяти часу, поїдемо звідси. Але спочатку поснідаємо. Як же я зголоднів!

Унґілла дуже допомогла Ітмарові. Була відвертою, відповідала на всі питання. До замка мага Верегуса виявилося далеко. Відьма підтвердила, що він захований за магічною пеленою.

– Я дам тобі дещо, щоб ти міг його побачити, – сказала вона та дістала звичайну на вигляд лупу, якими користуються ті, чий зір послабшав із віком – товсте скельце в круглій мідній оправі з невеликою рукояткою. 

Щоб узяти цю лупу із шухляди, відьма встала з ліжка як була – голою, лише її довге волосся приховувало груди. Втім, вона зовсім не соромилася, дозволяючи Ітмарові милуватися її струнким тілом. Унґілла піднесла лупу до свого карого ока, через що воно здалося зовсім величезним, подивилася крізь неї, ніби перевіряючи:

– Отак глядітимеш час від часу, поки не побачиш замок, – і вона докладно розповіла, як його знайти. 

Відьма знову лягла поруч з Ітмаром, полоскотавши його пасмами волосся, сказала: 

– Покажи мені свою спину.

– Не хочу. Твої руки і так відчували кожний рубець, поки гладили її.

В очах Унґілли теплим вогником палало співчуття:

– Я можу чимось змастити.

– Не треба. Усе майже зажило і вже не болить. А шрами однаково залишаться на все життя.

– Яке буде дуже коротким, якщо ти сікатимешся до мага. І я сама допомагаю тобі в тому, – вона в розпачі покачала головою.

– Навіщо магу могла знадобитися маленька дівчинка? – спитав Ітмар. 

– Маленька – не знаю. Хіба що він хоче почекати, поки вона виросте.

– І що тоді?

Унґілла сіла, притуливши подушку до спинки ліжка, сказала:

– За легендами, окрім людей боги заселили цей світ кількома типами створінь із незвичайними можливостями. Найсильніші з них – маги. Усі вони чоловіки, тобто їхній магічний дар передається за чоловічою лінією. Ми, відьми, також маємо деякі здібності, і всі ми – жінки. Щоб стати гарною відьмою, треба довго навчатися в матері, яка передає всі свої секрети. Але батько-маг, хоч як би він навчав свого сина, не діждеться від нього навіть проблиску магії, поки не з’явиться дівчина – та, що пробуджує дар. Такі дівчини здаються звичайними людьми й не мають інших здібностей, крім свого єдиного призначення – пробудити дар у синові мага. Вона має бути молодою, незайманою. Зазвичай між нею та юним сином мага виникають почуття, їхні серця починають битися співзвучно, і тоді його магічний дар пробуджується. Ну, а якщо закоханості немає, її можна викликати чарами.

Ітмар щось таке чув. Саме про це подумав, коли Ромєк спонукав його будь-що згадати. 

– А у Верегуса є син? – спитав він.

– У всіх є. Маги залишають багато потомства із жінками або коханками, щоб хтось міг продовжити їхню справу. Батько обирає одного сина, якого вважає найгіднішим для цього, і саме в ньому пробуджують дар. А якщо він випадково загине чи помре від хвороби – є інші.

– Але їм, напевне, прикро, що вибрали не їх? І вони можуть також використати дівчину, щоб пробудити свій дар?

– Це суворо заборонено після того, як такий випадок дійсно був, і світ ледь не поринув у хаос під час тієї магічної війни, яка запалала між членами однієї родини. Правило таке: один маг – один син, який стає повноправним магом після смерті батька, а до того має обмеження.

– Виходить, ту дівчину, що пробудила дар в ньому, батько-маг тримає в полоні? Щоб вона могла пробудити у наступного сина, якщо перший помре?

– Не знаю. Можливо. Чи знаходить ще когось. Хоча кажуть, що зараз таких дівчат, що здатні пробуджувати, залишилося дуже мало, знайти їх важко.

"Тому й полює Крижаний маг за моєю сестрою. А вона – у Світлого", – подумав Ітмар. 

Унґілла, спираючись на лікоть, ніжно провела рукою по його грудях, по плечах, оминаючи ще затягнуте коричневою кіркою поранення на ключиці, зате торкнулася косого шраму на лобі та старого, побілілого рубця на лівій руці. Спитала: