Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

— Може, мені краще зайти пізніше? — спитав Марк.

— Ну, за обставин, що склалися… я, власне кажучи, зважаю на ваші почуття, пане Стоун… Взагалі-то, пане Стадок, для того, щоб зі мною побачитися, треба зазвичай попередньо записуватися в моєму секретаріаті. Сподіваюся, ви розумієте, що я далекий від того, аби наполягати на неухильному дотриманні всіляких формальностей, і завжди радий вас бачити, коли б ви не нагодилися… властиво, я дбаю лишень про те, щоб ви не марнували свого часу…

— Дякую, сер, — сказав Марк. — То я піду й запишуся у вашого секретаря.

Секретаріат знаходився по сусідству. Самого секретаря, правда, не було на місці, але під стіною за довгим столом сиділо кілька клерків, і в одного з них Марк і записався на десяту ранку наступного дня — раніше все було зайнято. Вийшов і відразу ж зіткнувся з Феєю Гардкасл.

— Здоров, Стадоку, — привіталася вона. — Чого це ти ошиваєшся під дверима в начальства? Так не годиться.

— Або я з’ясую все раз і назавжди, або повернуся до свого коледжу, — рішуче відповів Марк.

Фея окинула його загадковим поглядом — здавалося, все це приносить їй неабияку втіху, — а тоді раптом владним жестом узяла під руку.

— Послухай-но сюди, синку, — заговорила вона, — ти це покинь, чуєш? Інакше добра не буде. Ходімо, треба поговорити.

— Тут абсолютно немає про що говорити, панно Гардкасл, — сказав Марк. — Усе ясно, як Божий день. Або я отримаю тут справжню, нормальну роботу, або повернуся до Бректону. Властиво, мені вже навіть якось усе одно.

Фея не відповіла; натомість вона просто силоміць потягнула Марка за собою по коридору, а що він не був готовий опиратися, то мусив іти за нею. Тримала його і міцно, і водночас ніби натякаючи на якусь потаємну близькість: десь так поліціянт міг би вести за собою в’язня, дама — коханця, а нянька — дитину. Маркові залишалося тільки йти за нею; почувався він при цьому останнім дурнем.

Панна Гардкасл завела його до свого кабінету на третьому поверсі. У просторому передпокої аж роїлося від дівчат із жіночої допоміжної поліції. Певна річ, чоловіків в інститутській поліції служило значно більше, та в приміщенні їх можна було зустріти не часто; зате дівчата сновигали повсюди, де б не з’явилася панна Гардкасл. На відміну від своєї начальниці вони, за словами Фіверстоуна, були «жіночні до ідіотизму» — всі як одна маленькі, тендітні, навіть на вигляд не надто серйозні та схильні знай собі похихотіти. Панна Гардкасл ставилася до них із суто чоловічою грубуватою поблажливістю. «Долі, два коктейлі!» — гаркнула вона, ввійшовши до передпокою. У себе в кабінеті Фея посадила Марка у крісло, проте сама не сіла, а залишилася стояти, обернувшись спиною до каміна і широко розставивши ноги. Долі принесла напої і безшелесно зникла, причинивши за собою двері. Марк іще по дорозі буркотливо розповів Феї про свої проблеми.

— Плюнь ти на все це, Стадоку, — сказала вона тепер, — і не діставай старого. Я вже тобі говорила, що на таку-от комашину метушню можна не зважати, доки він на твоєму боці — а зараз так воно і є. Та якщо ти йому набридатимеш, то хто знає, чим усе це закінчиться.

— Я неодмінно скористався б вашою порадою, панно Гардкасл, — мовив Марк, — якби хотів будь-що залишитися в інституті. А власне цього я вже й не дуже хочу, мені тут не надто подобається. Я майже вирішив повернутися до свого коледжу. От тільки подумав собі, що треба спочатку поговорити з паном Візером і остаточно все з’ясувати.

— А власне цього Візер просто терпіти не може, — відповіла Фея. — У нього тут свої порядки. І, скажу тобі, він знає, що робить. Все працює, синку, ти навіть уявити собі не можеш, як добре тут усе працює… А стосовно того, щоб піти… ти часом не віриш у прикмети? Я вірю. Так от, іти з HIKE — погана прикмета, повір мені. І не мороч собі голову через усіх тих Стілів та Косерів. Можеш вважати це таким собі випробуванням. Якщо пройдеш його успішно, то далеко їх переплюнеш, так і знай. А зараз сиди і диш, чекай свого часу Коли ми по-справжньому візьмемося до діла, від них тут уже й духу не зостанеться.

— Те саме Косер говорив мені і про Стіла, — невесело посміхнувся Марк, — і подивіться, що з того вийшло.

— Знаєш, Стадоку, — сказала Фея, — твоє щастя, що ти припав мені до вподоби. Інакше на твої останні слова я могла б і образитися.

— Я не хотів нікого образити, — вибачився Марк. — Але, чорт забирай, подивіться на це з мого погляду!

— Отакої, синку, — похитала головою Фея, — тобі поки що відомо надто мало, щоб за твій погляд можна було дати хоча б ламаного шеляга. Ти ще не зовсім собі уявляєш, куди потрапив. Тобі, властиво, пропонується щось набагато більше за посаду чи кабінет. Вибір дуже простий: або ти з нами, або проти нас. І повір, я таки знаю, де буде ліпше.

— Я все це розумію, — кивнув Марк. — Але краще вже що завгодно, ніж на словах отримати роботу, а насправді не мати чого робити. Дайте мені нормальну посаду у соціологічному відділі, і я…

— Бридня! Від цього відділу скоро і сліду не залишиться; його створили на самому початку з суто пропагандистських міркувань, але тепер він нам уже ні до чого.

— Але де хоч якісь гарантії, що місце Стіла з Косером займу я?

— А ти його й не займеш. Їхнє місце взагалі ніхто не займатиме. Жоден такий відділ для справжньої роботи зовсім не придатний. Тією соціологією, яка нам потрібна, займатимуться мої люди — поліція.

— Тоді до чого тут я?

— Повір мені, знайдеться робота і для тебе, — сказала Фея, відставляючи