Буря Мечів - Джордж Мартін

до нього в Сулицю, де зупинилися брати з Тінявої вежі.— Радий бачити, що ви оговталися після всіх випробувань. Вип’єте кубок вина? Наскільки пригадую, ваша леді-матір з Флорентів. Одного дня я вам розповім про турнір, на якому я скинув з сідла обох ваших дідусів. Але не сьогодні, знаю, у нас є нагальніші справи. Вас прислав мейстер Еймон, звісна річ. Він хоче дати мені пораду?

Сьорбнувши вина, Сем старанно добирав слова.

— Мейстер вдягнув ланцюг і дав обітницю... не годиться йому впливати на рішення, кого обрати лордом-командувачем...

— І тому він не прийшов до мене сам,— посміхнувся старий лицар.— Так. Я все розумію, Семвеле. Ми з Еймоном обоє старі й розуміємося на таких справах. Кажи, за чим прийшов.

Вино було солодке, і сер Деніс вислухав Семове прохання чемно й серйозно, на відміну від Котера Пайка. Та коли той закінчив, старий лицар похитав головою.

— Я згоден, що чорним у нашій історії стане день, коли король призначить нам лорда-командувача. Особливо такий король. Він корону надовго не втримає. Але, Семе, по справедливості знімати свою кандидатуру мав би Пайк. У мене підтримка більша, ніж у нього, та і я більше пасую на посаду.

— Так,— погодився Сем,— але Котер Пайк може і підійти. Кажуть, він чимало разів показав себе в бою.

Він не хотів ображати сера Деніса, хвалячи його суперника, але як іще переконати його зняти свою кандидатуру?

— Чимало братів показали себе в бою. Але цього недосить. Є питання, яких не вирішити бойовим топором. Мейстер Еймон це зрозуміє, а от Котер Пайк — ні. Лорд-командувач Нічної варти в першу чергу лорд. Йому потрібне вміння вести переговори з іншими лордами... і з королями теж. Це має бути варта поваги людина,— сер Деніс нахилився вперед.— Ми з тобою — сини можних лордів, ти і я. Ми розуміємо важливість роду, крові й навчання, яке отримуєш змалечку і яке неможливо надолужити. У дванадцять років я був зброєносцем, у вісімнадцять — лицарем, у двадцять два — переможцем на турнірі. Тридцять три роки я командую Тінявою вежею. Кров, походження й освіта дозволяють мені вести справи з королями. А Пайк... ну, ти ж чув сьогодні вранці, як він питав, чи його світлості нам дупи не попідтирати. Семвеле, не в моїх звичках погано говорити про своїх братів, але будьмо щирі... Залізнородні — народ піратів і злодіїв, і Котер Пайк мало не хлопчиком уже ґвалтував і убивав. Листи йому читає мейстер Гармун, і це вже багато років поспіль. Ні, хай як не хочеться мені розчаровувати мейстра Еймона, але, щиро, не можу поступитися на користь Пайка зі Східної варти.

Цього разу Сем уже був готовий до такого повороту.

— А може, на користь когось іншого? Є хтось більш відповідний?

Сер Деніс мить поміркував.

— Я ніколи не прагнув цієї честі тільки заради честі. На минулих виборах я вдячно поступився, коли запропонували ім’я лорда Мормонта, і так само я поступився на користь лорда Коргайла. Якщо Нічна варта потрапить у добрі руки, я буду тільки радий. Але Бовен Марш на цю посаду не годиться, так само як і Отел Ярвик. А цей так званий лорд Гаренхолу — різницький виплодок, піднесений Ланістерами. Не дивно, що він продажний і корисливий.

— Є ще однин брат. Йому довіряв лорд-командувач Мормонт. І Донал Ной з Кворином Півруким. Він не такого високого роду, як ви, але кров у його жилах тече древня. Він народився й виріс у замку, вправлятися з мечем і списом вчився у лицаря, а читати й писати — у мейстра з Цитаделі. Батько його був лордом, а брат — королем.

Сер Деніс погладив довгу білу бороду.

— Можливо,— сказав він, довгу мить помовчавши.— Він зовсім юний, але... можливо. Він може й підійти, не заперечую, але я підійшов би краще. Не сумніваюся. Обрати мене — мудріше рішення.

«Джон казав, і брехня може бути шляхетною, якщо брешуть зі шляхетною метою».

— Якщо ми сьогодні ввечері не оберемо лорда-командувача,— мовив Сем,— король Станіс збирається призначити Котера Пайка. Він так сказав уранці мейстру Еймону, коли ви всі пішли.

— Зрозуміло,— сер Деніс підвівся.— Я маю поміркувати. Дякую, Семвеле. І передай від мене подяку мейстру Еймону.

Виходячи з Сулиці, Сем весь тремтів. «Що я накоїв? — думав він.— Що я наговорив?» Якщо його піймають на брехні, то... що? «Відішлють мене на Стіну? Випустять мені тельбухи? Перетворять мене на блідавця?» Знагла все це здалося йому абсурдним. Як міг він так боятися Котера Пайка і сера Деніса Малістера після того, як у нього на очах крук дзьобав обличчя Малого Пола?

Пайк його поверненню не зрадів.

— Знову ти? Тільки швидко, ти мене починаєш дратувати.

— Я лише на мить,— пообіцяв Сем.— Ви сказали, що на користь сера Деніса ви не поступитеся, але можете поступитися на користь когось іншого.

— І хто ж це цього разу, Смертовбивче? Ти сам?

— Ні. Боєць. Коли підійшли дикуни, Донал Ной віддав йому в руки Стіну, а ще він був зброєносцем Старого Ведмедя. Єдина проблема: він байстрюк.

— Чорт забирай! — розреготався Котер Пайк.— Оце так можна загнати списа Малістеру в дупу, ні? Може, варто так проголосувати тільки заради цього. Не такий уже ж поганий хлопець? — пирхнув він.— Хоча я кращий. Їм потрібен я, тільки дурень цього не побачить.

— Тільки дурень,— погодився Сем,— навіть я це розумію. Але... ну, мені не можна цього вам розповідати, але... Якщо ми не зробимо вибір сьогодні ввечері, король Станіс планує нав’язати нам сера Деніса. Я сам чув, як він сказав це мейстру Еймону, коли відіслав усіх вас геть.

Джон

Залізний Емет був рослявим, довготелесим молодим розвідником, чиєю витривалістю, силою і вправністю з мечем пишалася вся Східна варта. З тренування Джон завжди повертався вимучений. Усе боліло, і наступного дня він прокидався в синцях — але саме цього і прагнув. Він ніколи не підвищить майстерності, б’ючися з Шовком чи Конем, ба навіть з Греном.

Переважно він і сам добре давав здачі, хотілося Джону вірити, але не сьогодні. Уночі він майже не спав: годину покрутившись у ліжку, уже й не намагався заснути, а натомість одягнувся й, поки не зійшло сонце, походжав нагорі на Стіні, борючись зі звабливою пропозицією Станіса Баратеона. А тепер недосип