Буря Мечів - Джордж Мартін

Король Станіс на диво довго протримав чорних братів на колінах.

— Підведіться,— нарешті мовив він. Сем підставив мейстру Еймону плече, щоб той знову зміг стати на ноги.

Напружену тишу порушив лорд Джанос Слінт, прокашлявшись.

— Ваша світлосте, дозвольте мені сказати, наскільки нам приємно, що ви нас викликали. Коли я зі Стіни побачив ваші прапори, я збагнув: королівство врятоване. «Ось їде чоловік, що ніколи не забуває про обов’язок,— сказав я доброму серу Алісеру.— Сильний чоловік і справжній король». Можна привітати вас із перемогою над дикунами? Певен, співці складуть про неї балади...

— Співці хай складають, що їм заманеться,— кинув Станіс.— Збавте мене від своїх лестощів, Джаносе, вам це не допоможе,— король звівся на ноги й нахмурився до присутніх.— Леді Мелісандра каже, що ви досі не обрали лорда-командувача. Мені це не подобається. І скільки ще триватиме це безглуздя?

— Сір,— почав захищатися Бовен Марш,— ще ніхто не набрав двох третин голосів. Минуло всього десять днів.

— На дев’ять днів довше, ніж потрібно. А мені ще треба позбутися полонених, привести до ладу королівство й перемогти у війні. Слід зробити вибір — ухвалити рішення, які стосуються Стіни й Нічної варти. І по праву ваш лорд-командувач повинен мати голос при ухваленні цих рішень.

— Так, обов’язково,— сказав Джанос Слінт.— Але мушу дещо зауважити. Ми, братчики, лише прості солдати. Солдати, так! А вашій світлості відомо, що солдати найкраще почуваються, отримуючи накази. Мені здається, вони тільки виграють від вашої королівської оруди. На благо держави. Щоб допомогти їм обрати мудро.

Декого з присутніх ця пропозиція образила.

— Може, королю й дупи нам підтирати також? — сердито поцікавився Котер Пайк.

— Вибір лорда-командувача належить братам, і тільки їм,— наполягав сер Деніс Малістер.

— Якби вони обирали мудро, мене б серед кандидатів не було,— простогнав Стражденний Ед.

Мейстер Еймон, як завжди спокійний, мовив:

— Ваша світлосте, нічна варта сама обирає лорда-командувача, відколи Брандон Будівничий звів Стіну. Разом з Джіором Мормонтом у нас безперервно змінилося дев’ятсот дев’яносто сім лордів-командувачів, і всіх їх обирали вояки, якими вони потім керуватимуть,— цій традиції вже тисячі років.

— Я не мав наміру позбавляти вас прав і традицій,— скреготнув зубами Станіс.— Що ж до королівської оруди, Джаносе, то якщо ви хочете, аби я підказав братчикам обрати вас, наберіться мужності й так і скажіть.

Лорд Джанос остовпів. Невпевнено посміхнувшись, він спітнів, а от Бовен Марш, який стояв поряд, мовив:

— Хто зможе краще командувати чорними плащами, як не людина, що колись командувала золотими?

— Хто завгодно, як на мене. Навіть кухар,— король кинув на Слінта холодний погляд.— Джанос навряд чи був першим золотим плащем, який брав хабарі, цього я не заперечую, але саме він, мабуть, перший додумався набивати собі гаманця, продаючи посади й підвищення. Наприкінці його служби йому з платні відраховувала чи не половина офіцерів у міській варті. Хіба не так, Джаносе?

У Слінта побагровіла шия.

— Неправда, це неправда! У сильної людини завжди багато ворогів, ваша світлість самі це знають, адже й про вас позаочі поширюють плітки. Ніхто нічого не довів, жодна людина не виступила...

— Двоє людей, які готові були виступити, нагло померли просто на чатах,— звузив очі Станіс.— Не жартуйте зі мною, мілорде. Я бачив докази, які Джон Арин надав малій раді. Якби королем був я, ви би втратили не лише посаду, запевняю вас, а от Роберт на ваші грішки тільки плечима знизав. «Усі крадуть,— пригадую, сказав він.— Ліпше відомий злодій, ніж невідомий: наступний може виявитися гіршим за попереднього». Думаю, ці слова брату у вуста вклав лорд Пітир. Мізинчик золото нюхом чує, і я певен: він усе залагодив так, що з вашої корумпованості корона мала зиску не менше, ніж ви самі.

У лорда Слінта затрусилися щоки, та не встиг він знову запротестувати, як заговорив мейстер Еймон:

— Ваша світлосте, за законом минулі злочини й переступи прощаються людині, щойно вона промовляє обітницю і стає побратимом Нічної варти.

— Це мені відомо. Якщо виявиться, що Нічна варта не може запропонувати кращої людини, я зціплю зуби і проковтну цей вибір. Це не моя справа, кого ви оберете,— якщо ви нарешті таки оберете. У нас війна попереду.

— Ваша світлосте,— сказав сер Деніс Малістер обережно-ввічливо.— Якщо ви про дикунів...

— Ні, не про них. І ви це знаєте, сер.

— А ви маєте знати, що хоча ми вдячні вам за допомогу в боротьбі проти Манса Рейдера, ми вам допомогти у завоюванні престолу не можемо. Нічна варта не бере участі у війнах Сімох Королівств. Вісім тисяч років...

— Я знаю історію, пане Денісе,— різко кинув король.— Даю вам слово, я не проситиму вас піднімати мечі проти заколотників чи узурпаторів, які потурбують мене. Я очікую, що ви й надалі захищатимете Стіну, як захищали завжди.

— Ми боронитимемо Стіну до останньої людини,— сказав Котер Пайк.

— Мене, мабуть,— покірними голосом промовив Стражденний Ед.

Станіс схрестив руки.

— Але мені від вас знадобиться кілька речей. Речей, з якими, можливо, вам не так легко буде розлучитися. Мені потрібні ваші замки. І Дар.

Ці відверті слова вибухнули серед чорних братів, як пожбурений у жаровню горщик дикополум’я. Марш, Малістер і Пайк заговорили водночас. Король Станіс їх не спиняв. Коли ж вони виговорилися, він мовив:

— У мене людей утричі більше, ніж у вас. Я можу просто відібрати землі, якщо схочу, але волів би зробити це законно, з вашої згоди.

— Дар передали Нічній варті довічно, ваша світлосте,— наполягав Бовен Марш.

— А це означає, що його законно не можна захопити, конфіскувати чи забрати у вас. Однак дароване може бути передароване.

— І що ви робитимете з Даром? — поцікавився Котер Пайк.

— Використаю з більшим зиском, ніж ви. Щодо замків, то Східна варта, Чорний замок і Тінява вежа лишаться вам. Розташуйте в них свої війська, як завжди. Але якщо ми хочемо втримати Стіну, в решті замків я маю розмістити своє військо.

— У вас немає стільки людей,— заперечив Бовен Марш.

— Кілька покинутих замків уже взагалі в руїнах лежать,— сказав Отел Ярвик, головний будівничий.

— Руїни можна відбудувати.

— Відбудувати? — здивувався Ярвик.— І хто ж це зробить?

— Це моя