Буря Мечів - Джордж Мартін

мене це боляче вразило — коли я ще відчував біль». Перший крок дався найважче. Дійшовши до ліжка, Тиріон відсунув завісу — і побачив її: вона обернулася до нього з сонною усмішкою на вустах. Та усмішка згасла, коли дівчина побачила його. Вона натягнула ковдру до підборіддя, так наче цим могла захиститися.

— Ти чекала когось трохи вищого, люба?

Її очі наповнилися сльозами.

— Я не хотіла того казати, королева мене змусила. Будь ласка! Ваш батько так мене лякає...— вона сіла, і ковдра зіслизнула їй на коліна. Під ковдрою дівчина була гола, якщо не рахувати ланцюга на шиї. Ланцюга зі з’єднаних золотих долонь, де кожна наступна тримається за попередню.

— Міледі Шей,— тихо заговорив Тиріон.— Увесь час, сидячи в чорній камері й чекаючи на смерть, я пригадував вашу вроду. Пригадував вас у шовках, у грубому полотні або й без нічого...

— Мілорд скоро повернеться. Вам краще йти, бо... чи ви прийшли по мене?

— Тобі взагалі це бодай трохи подобалося? — він поклав руку їй на щоку, пригадуючи, як робив це раніше. Як ковзав руками по талії, стискав маленькі пругкі груденята, гладив коротке темне волосся, торкався вуст, щік, вух. Як розтуляв пальцем її солодку таємницю, змушуючи Шей стогнати.— Бодай колись тобі подобався мій доторк?

— Дуже,— сказала вона,— мій велет Ланістер.

«Гіршого ти бовкнути не могла, люба».

Тиріон ковзнув пальцем під батьків ланцюг і крутнув. Ланки напнулися, вгризаючись у шию.

— Холодні руки золоті, жіночі ж руки — жар...— промовив він. Знову шарпнув холодні руки, а гарячі в цей час ляпали його по обличчю, збиваючи сльози.

Потім він на столику біля ліжка побачив кинджал лорда Тайвіна й застромив собі за пояс. На стіні були розвішані булава з лев’ячою головою на руків’ї, бердиш і арбалет. Бердишем орудувати в замку незручно, до булави Тиріон не міг дотягнутися, зате просто під арбалетом стояла під стіною дерев’яна скриня, окута залізом. Тиріон виліз на неї, зняв арбалет і сагайдак зі стрілами, поставив ногу на стремено й тиснув, поки не напнулася тятива. Тоді він вставив стрілу в паз.

Джеймі неодноразово розповідав йому про недоліки арбалетів. Якщо звідти, де вони там розмовляють, з’являться Лам з Лестером, Тиріон не матиме часу перезарядити арбалет, та принаймні одного він з собою у пекло забере. Лама, якщо буде вибір. «Доведеться тобі самому чистити кольчугу, Ламе. Ти програв».

Додибавши до дверей, Тиріон мить дослухався, а тоді повільно їх відчинив. У кам’яній ніші горів ліхтар, затоплюючи порожній коридор блідим жовтим світлом. Ніякого руху — тільки полум’я блимає. Тиріон висковзнув з дверей, опустивши арбалет і притиснувши його до ноги.

Батька він знайшов саме там, де й думав: той сидів у півтемряві вбиральні, задерши на стегнах нічну сорочку. Зачувши кроки, лорд Тайвін звів очі.

Тиріон глузливо уклонився.

— Мілорде!

— Тиріоне,— озвався Тайвін Ланістер; якщо він і злякався, то й натяком себе не виказав.— Хто випустив тебе з камери?

— Я б залюбки тобі розповів, але дав священне слово.

— Євнух,— вирішив батько.— За це я йому голову зітну. Це мій арбалет? Опусти його.

— А якщо я відмовлюся, ти мене покараєш, батьку?

— Ця втеча безглузда. Тебе не стратять, якщо ти саме цього боїшся. Я досі маю намір відіслати тебе на Стіну, але не можу цього зробити без згоди лорда Тайрела. Опусти арбалет, й ми повернемося в покої і побалакаємо про це.

— Ми й тут можемо побалакати. А що як я не хочу на Стіну, батьку? Там в біса холодно, а мені холоду й від тебе досить. Ти просто скажи мені дещо, і я собі піду. Одне простеньке запитання — бодай це ти мені завинив.

— Я тобі нічого не завинив.

— Усе своє життя я від тебе нічого не отримував, але це отримаю. Що ти зробив з Тишею?

— Тишею?

«Він навіть її імені не пам’ятає!»

— Дівчиною, з якою я одружився.

— А, так! Твоєю найпершою хвойдою.

Тиріон націлив стрілу батькові в груди.

— Ще раз промовиш це слово — і я тебе вб’ю.

— У тебе мужності забракне.

— Хочеш пересвідчитися? Це ж коротеньке слово, і з твоїх вуст воно зривається так легко! — Тиріон нетерпляче махнув арбалетом.— Тиша. То що ти з нею зробив, потому як дав мені урок?

— Не пригадую.

— А ти постарайся. Ти наказав її убити?

Батько піджав губи.

— Не було потреби, вона добре затямила своє місце... і, наскільки пригадую, їй за це гарно заплатили. Гадаю, стюард просто відіслав її геть. Я не цікавився.

— Геть — це куди?

— А куди діваються хвойди?

Тиріон стиснув пальці. Лорд Тайвін почав був підводитися, і тут арбалет гримнув. Стріла поцілила трохи вище паху, і лорд Тайвін, крекнувши, знову осів. Стріла уп’ялася глибоко, по самі пера. Навколо стрижня проступила кров, закрапала на лобкове волосся й на голі стегна.

— Ти в мене вистрілив,— недовірливо промовив лорд Тайвін, у якого від шоку оскліли очі.

— Ви завжди швидко оцінювали ситуацію, мілорде,— сказав Тиріон.— Мабуть, саме тому і стали королівським правицею.

— Ти... мені не... не син...

— А отут ти помиляєшся, батьку. Я бачу, що я просто твоя копія в мініатюрі. А тепер зроби мені ласку й пошвидше вмирай. Мені ще на корабель треба встигнути.

І вперше в житті батько вчинив так, як просив Тиріон. Доказом цьому був наглий сопух: у мить смерті в батька випорожнився шлунок. «Що ж, він був якраз у потрібному місці»,— подумав Тиріон. Але сморід, який заповнив виходок, свідчив про те, що затертий жарт про батька — просто чергова брехня.

Зрештою виявилося, що лорд Тайвін Ланістер сере ніяким не золотом.

Семвел

Король лютував. Сем одразу це збагнув.

Щойно чорні брати один по одному ввійшли й опустилися перед ним навколішки, Станіс відсунув сніданок з сухих плескачів, солоної яловичини й варених яєць і холодно втупився в них. Поряд з ним червона жінка на ім’я Мелісандра сиділа з таким виглядом, наче її ця сцена страшенно розважає.

«Я тут випадково,— подумав Сем тривожно, коли її червоні очі зупинилися на ньому.— Просто комусь потрібно було допомогти мейстру Еймону піднятися по східцях. Не дивіться на мене, я — звичайний мейстрів стюард». Решта присутніх були претендентами на колишню посаду Старого Ведмедя