Третя крапля магії - Лариса Лешкевич
Спершу Аула не на жарт перелякалась за долю дочки, але незабаром тепла хвиля спокою омила її душу.
Аула була трохи знайома з звичаями та звичаями Лянсіди, адже ось уже багато століть живуть вони по сусідству і хоч-не-хоч, а довелося їм вивчити традиції один одного. Ізенар не посміє завдати шкоди дочці та сестрі вождя. Ізенар здатний, жартома, вбити чоловіка, але жінку, тим більше спадкоємницю першородної магії, він не чіпатиме.
Поки що Айна в безпеці, але хто знає, яка чорна безодня може раптово відчинитися в душі старого нечестивця! Слід якнайшвидше придумати спосіб визволити дочку з ганебного полону. Неважко здогадатися, на що розраховує Ізенар. У Аули не залишалося і тіні сумніву: він має намір забрати Айну собі. До Етеляни долітали чутки, що вождь Лянсіди давно вже подумує одружитися втретє.
І знову все доведеться виконувати самій. Сайм – хлопчик, він молодий і дурний. Так, у нього багато розуму для прийняття побутових рішень на благо міста, але серйозні справи йому краще не довіряти. Адже попереджала вона його не їздити цього року до Сухого русла, однак він припустив, що впорається і без її порад.
Чоловіки, хоч і поставлені бути вождями, надто запальні, не завжди мудрі. Добре, що жінки Етеляни споконвіку мають вагоме слово, до якого прислухаються їхні чоловіки, брати, сини...
Аула задумливо дивилась у вікно, за яким тремтіли, окроплені помаранчевими сполохами заходу сонця, верхівки старих дерев. Гучна солов'їна трель, що гримнула з найближчих чагарників, воскресила в ній старі спогади, і непрохані гіркі сльози защемили в очах.
Аула досі не могла повірити, що її чоловік, Емран, загинув ось так безславно і безглуздо, проковтнутий ненаситною утробою Сухого русла. Не мирилася жіноча душа з непоправною втратою. Вона продовжувала чекати: волала до бога Вогню, намагалася зазирнути в підземелля Шукаючих Народження, але марними були її благання і стогнання.
Дедалі довші робилися дні, дедалі коротшими ставали ночі, наближалася річниця їхньої розлуки. І ось тепер це нещастя з Айною... Аула змахнула з щоки гарячу сльозу.
– Матінко… – тихо покликав за її спиною Сайм, – люди розгнівані, вони хочуть порушити перемир'я, укладене з Лянсидою, вимагають помсти… Я не наважився зізнатися, що це з моєї вини Айна тепер у руках ворога, але спробував пояснити, що ми не має право ризикувати бездумно, що слід добре зважити. Лянсіда сильна і невідомо, наскільки погано обернеться для нас, кинутий їй виклик.
– А що Лемі? – продовжуючи дивитися у вікно, запитала Аула.
– Спить... Кора дала йому сонне зілля...
– Це добре…
Сайм наблизився до матері і торкнувся її плеча.
– Клянусь, ми вирвемо Айну з лап Ізенара… Я й життя готовий за це покласти…
– Твоє життя нікого не врятує, мій любий. Я думаю, ти правильно вчинив, викупивши своє життя свободою сестри…
– Що ти говориш? – вигукнув Сайм, – Адже Айні доведеться ...
І представивши на мить, що вимагатиме Ізенар від його юної та прекрасної сестри, Сайм побілів і стиснув кулаки.
– Нічого їй не доведеться. У всякому разі не відразу… – холодно відповіла Аула, – Хіба що вона сама полюбить кривдника і погодиться добровільно віддати йому своє тіло…
– Сумніваюся! – Сайм рипнув зубами, – але ж у нього ще й син є…
– Наскільки мені відомо, Теумар не надто піклується про потреби свого народу. Його бачили біля спідниці якоїсь дівчини із Сетао. І це не швидкоплинний зв'язок…
Сайм не здивувався, що мати обізнана набагато краще, ніж він, які справи творяться в той бік Сухого русла. Йому це було на руку. Відповідальність за долю племені тепер подвійно лякала його. Він боявся зробити нову помилку, ще більш непоправну.
– Але як заспокоїти людей? – Сайм з трепетом зазирнув у відчужене обличчя матері.
Він побачив на ньому сліди недавніх сліз, і серце його завмерло, він подумав, що мати плакала через нього, – Ти страждаєш, матінко! Вибач мені, рідна!
І Сайм знову впав до ніг Аули.
Аула ласкаво скуйовдила пальцями волосся.
– Не хвилюйся, мій хлопчику… Я знаю, як заспокоїти людей…
– Дякую тобі, мудра матінко! – Прошепотів Сайм з благоговінням, – Без тебе я б нічого не зміг зробити...
– Ну годі ! – сказала вона, піднімаючи його за руку. – Тепер не час скиглити та стогнати.
