Крила кольору хмар - Дарунок Корній

Що ж, добрі справи не залишаються безкарними. Аби лише вони не були даремними. Може, ще хтось цієї хвилини відклав убік смертельну дозу пігулок чи нагострений ніж із думкою: чи я не здурів?

— Адо, ти часом не знаєш, Клара більше полюбляє цитрини чи банани?

— Яблука. — Зрозуміло, що Іра мала на увазі: чи взагалі є шанс, що Клара теж «прокинеться»? — Захочеш навідати — мені подзвони, добре? Сходимо разом.

І вже для хлопців додаю:

— То, кажете, є серед знайомих гарний лікар, такий, що не ставить зайвих питань? Хай би оглянув Іру.

І перш ніж вона встигає розплатитися тою ж монетою, додаю поспіхом:

— До речі, котра година?

Почувши відповідь, щиро дивуюся: день у розпалі. Бо почала було сумніватися: чого це раптом сонце сьогодні наче прикипіло до середини неба?

— О! Супер! То я ще на останню пару встигаю! Добре, що конспект віддала одногрупниці переписати, хоч із зошитом буду, бо викладачка сувора…

Змовкаю, перехопивши погляди попутників. Свого часу чула на лекції, що оратор повинен мати неабиякий хист, аби одним-двома реченнями викликати ідентичні емоції у трьох різних слухачів. Щодо хисту не знаю. А от експеримент, аби проводила зумисне, вважався б вдалим: не троє — четверо дивляться на мене однаковими поглядами. Як на цілковиту божевільну. Певно, до універу я сьогодні таки не втраплю.

***

Через це довелося порушити встановлене мною ж правило: не з’являтися вдома без попередження. Наслідки були передбачувані.

— Ой, Адо, ти?! — В очах Тетянки справжня розгубленість. — А ми тут… А я думала, що ти зараз на парах.

Звісно, думала. Інакше б не навела повну хату друзів. Усі з червоними від безсоння та дешевого пива очима. Обличчя дівчат утратили чіткі контури, бо макіяж розплився. Хлопці скуйовджені так, ніби ніколи й не чули про гребінці.

— Забила я на пари сьогодні. — Відсуваю вбік купу брудного взуття, кинутого сяк-так біля призначеної для нього полички. Звільняю місце для своїх кросівок. Хто сказав, що сучасна молодь не піддається дресурі? Он уже не лізуть у брудних черевиках та кедах до кімнати. От якби ще привчити прибирати після себе фантики від цукерок та пакуночки з-під чіпсів…

— Усе гаразд, хлопці-дівчата, — уриваю напружену тишу. Ох і не люблять мене зараз, аж спиною відчуваю. — Я вам не заважатиму. Лише зроблю собі чаю, і більше ви мене не побачите.

Заходжу на кухню. Умикаю електрочайник, мимохідь відзначаю, що в ньому з’явився накип. Блін, ну, прохала ж Таньку не наточувати воду з-під крана. Доведеться чистити накип. Із верхньої полиці, куди стороннім зазвичай ліньки добиратися під час гулянок, дістаю великий, мало не літровий скляний кухлик без жодного малюнку чи напису. Заварюю нормальний чай, а не з пакетика.

— Тут ще окропу вистачить на кілька горнят, якщо хтось захоче чаю або кави, — кидаю ніби у простір, певна, що не один горопаха зараз потягнеться до дешевого посуду. Вони й самі не завважили, як дійшли до такого стану, від якого один крок або до цілковитого сп’яніння, або до пронизливої, аж дзвінкої тверезості. Чай — не найгірше, що можна зараз випити.

Ненадовго замислююся, потім таки прихоплюю дивом уцілілу пачку печива. Мають же і в мене бути недоліки? Та й у такий день кілька зайвих калорій — далеко не найгірше, що можна собі дозволити.

Прошкую до своєї кімнати, підморгуючи Тетянці, яка відповідає несміливою усмішкою. Хтось просочується до кухні. Ага, їм таки не уникнути чаювання.

Та тут втручається один із юнаків:

— Адочко, а йди-но до нас. Чайок веселіше пити у компанії. — Він робить паузу, аби слухачі зрозуміли, що саме час голосно порадіти його дотепності. — У нас весело, ми в покер граємо на роздягання.

Ой, краще б ти, голубе, змовчав. Чи хоч би не зазирав так настійливо у вічі. Мить примружено дивлюся на нього.

— Дякую. — Дарую йому справжню американську усмішку, наче з реклами зубної пасти. Теж, одначе, талант у цих американців: цілій нації навчитися всміхатися так, щоб зайвий раз прорекламувати свого дантиста і при цьому не дбати, чи пасують розтягнуті губи до виразу обличчя. — Дякую, та я дуже погано граю у покер. Настільки погано, що мене часто звинувачують у махлюванні. Зганьбишся, парубче. Роздягну до нитки. Спідня білизна хоч чиста?

Компанією котиться смішок. Ну звісно, хлопці радіють приниженню суперника. Дівчата переморгуються, мовляв, не така вона й красуня, аби відшивати такого хлопця. Теж мені розумниці, діамант від страза відрізнити не можуть. Хоча навіщо? Блищить — і доста… Хлопець поривається щось сказати, та мені вже не цікаво. Зрештою, незручно стояти з посудом у руці. На роботі мені за це хоч платять, а тут з якого дива цим займатися? Знизую плечима і прямую до своєї кімнати. Чийсь мобільний починає награвати урочисту мелодію з відомого кримінального серіалу. Хто це в нас такий крутий? Ну звісно, мій співрозмовник. Дивно, щось аж дуже швидко спрацювало цього разу. Чи, може, справді випадок?

Краєм ока помічаю, що у нього дорожезний смартфон, а от футляр із непоганої, але таки підробки під шкіру. Ну звісно, ще одне підтвердження того, що я мала рацію. Не діамант.

Із чистим сумлінням щільно причиняю за собою кімнатні двері. Мене вже не цікавить, що трапилося у того красунчика та чому він змушений буде вилітати з квартири, плутаючись у рукавах дорогої спортивної куртки та розкидаючи навсібіч взуття, бо його кеди випадково опиняються аж на дні купи. Що ж, першу скибу від компанії відкраяно. Далі справа піде легше і без моєї участі. Та й решта підлітків не така шкодлива.

Нарешті примощую кухлик на спеціальну підставку з ялівцю на тумбочці біля узголів’я. Добре, що чай не остаточно прохолов через дурні теревені й кімнаткою пливуть чудові пахощі ароматного напою. Притуляю поряд печиво, ледь не навпомацки тягнуся до плеєра. Основна перевага невеличкої кімнатки — можна запросто віднайти все необхідне. Якщо, звісно, примусити себе класти речі на призначені для них місця. Натикаюся рукою на мобільний. Укотре радію, що забула його сьогодні вдома — такого дня прилад не пережив би гарантовано. Змінювати сімку чи не варто клопотатися? Супер. Він і сам вимкнувся без дозарядки, часто про це забуваю.

Падаю просто на ліжник, брудна та знесилена. Ледь невдоволено кривлюся: від волосся та одягу тхне цигарковим димом. Однаково доведеться почекати з купанням, допоки