Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

Себастян стояв, роздумуючи, який вибір буде краще.

— Давайте просто підемо геть. Дозвольте мені вивести вас із Д'хари, якщо ви дійсно цього хочете…

— Ні… Ні, поки я не з'ясую, чому лорд Рал хоче вбити мене.

— Дженнсен, яка, по суті, різниця…

— Ні! — Її кулаки стиснулися. — Ні, поки я не з'ясую, чому довелося загинути моїй матері.

Вона відчувала, як гіркі сльози скочуються по її щоках, як застигають на холоді. Нарешті, Себастян кивнув.

— Я розумію. Ходімо до Латеї. Я допоможу вам отримати у неї відповідь. Можливо, потім ви погодитеся піти з Д'хари, туди, де будете в безпеці.

Вона витерла сльози:

— Спасибі вам, Себастян. Але ж ви повинні зробити тут якусь справу, правда? Я не можу більше відволікати вас на мої проблеми. Це — моя турбота. Живіть своїм життям. Він посміхнувся:

— Духовний вождь нашого народу, брат Нарев, говорить, що найважливіша справа в житті — допомагати тим, хто потребує допомоги.

Ця фраза підняла настрій Дженнсен, хоча їй вже здавалося, що її нічого не може підбадьорити.

— Схоже, він — чудова людина.

— Це точно.

— Але ви перебуваєте на службі у свого вождя, Джегана Справедливого, так адже?

— Брат Нарев є близьким другом і пастирем імператора Джегана. Обидва вважали б, що я повинен допомогти вам, я в цьому впевнений. Зрештою, лорд Рал — і наш ворог теж. Лорд Рал приніс нещастя багатьом людям. Вони обидва, брат Нарев і імператор Джеган, наполягли б на тому, щоб я допоміг вам. Насправді.

Дженнсен задихнулася від щастя і нічого більше не сказала. Вона дозволила Себастяну обхопити себе за талію. Крокуючи з ним в тиші ночі, вона прислухалася до м'якого звуку кроків і скрипу сухого снігу у них під ногами.

Латея повинна допомогти. Дженнсен постарається, щоб вона допомогла.

Обі дуже не хотілося зупинятися, але він знав, що пора. Йому треба повертатися додому — мати буде злитися, якщо він занадто затримається в місті. Крім того, він більше не міг отримати від Латеї ніякого задоволення. Вона принесла йому всі радощі, які коли-небудь могла дати.

Було просто чарівно, поки все тривало. Безмежно чарівно!.. І він зміг дізнатися багато нового. Тварини просто не можуть дати такі відчуття, які він отримував від Латеї. Звичайно, те, як помирає людина, багато в чому схоже на те, як помирає тварина, але в той же час була різниця. І яка!.. Обі тепер знав це.

Хто може знати, про що думає щур? Якщо щури взагалі думають… Але люди можуть думати. Їх розум можна побачити в їхніх очах, і ти все розумієш. І знаєш, що вони думають справжніми людськими думками — не якими курячо-кроляче-щурячими! — Їх погляд говорить про це. І це так збуджувало. А яким захопленням було стати свідком суду над Латеєю! Особливо, коли він дочекався того єдиного, найбільш вражаючого моменту, тієї остаточної муки, коли її душа покидала тіло, і Володар мертвих забирав її в свої володіння.

Так, смерть тварин теж викликали в нього захоплення, незважаючи на те, що в них не було нічого людського. Він відчував величезну насолоду, прив'язавши тварину до дерев або стіни хліва і здираючи з них шкіру, поки вони ще були живими. Але у них не було душі. Вони просто… вмирали.

Латея теж померла, але це породило зовсім нові відчуття.

Латея змусила його так усміхатись, як він раніше ніколи не посміхався.

Обі відкрутив верх лампи, вийняв гніт і розбризкав масло по підлозі, на зламаний стіл і навколо шафи з ліками, який валявся перекинутий в центрі кімнати.

Він знав, що не може просто так залишити стару тут, щоб її виявили в подібному вигляді, хоча зробив би це з великим задоволенням. Але це викличе дуже багато питань. Особливо, якщо побачать її такою…

Він глянув на неї.

Ні, в цьому було щось п'янке. Він уявляв, як приємно буде послухати розповіді людей про всі похмурі деталі жахливо жорстокої смерті, яка спіткала Латею. Сама думка про те, що якась людина зуміла знищити могутню чаклунку таким страхітливим способом, викличе сенсацію. Люди захочуть дізнатися, хто це зробив. Для частини народу він стане героєм-месником. Навколо буде стояти гул розмов про те, що трапилося.

Як тільки з'явиться звістка про муки, які витерпіла Латея, і про її страшну смерть, одразу поширяться плітки, від яких усіх буде трясти як у лихоманці. І це буде забавно.

Розібравшись зі світильником, він згадав про ніж. Ніж лежав там, де його і залишили, близько уламків шафи. Обі поставив порожню лампу на цю купу уламків і нахилився за ножем. Так, вийшла справжня бійня. Не можна зробити омлет, не розбиваючи яєць, говорила його мати. Вона часто так говорила. На цей раз її приказка дуже підходила до цього випадку…

Однією рукою Обі підняв улюблений стілець Латеі і поставив його в центрі кімнати, а потім заходився очищати лезо до зшитого з клаптиків покривала, що лежало на стільці. Він чув, що чаклунство здатне приносити біди самими незвичайними способами. Приміром, чаклунка може складатися з якоїсь жахливої чаклунський крові, яка, подібно кислоті, роз'їсть будь-яку сталь…

Він озирнувся. Ні, звичайна кров, як у всіх. Хіба лише дуже багато… Так, це буде велика сенсація, це буде захоплююче!

От тільки погано, що прийдуть солдати і почнуть задавати питання. Ці солдати неймовірно цікаві. Вони стануть всюди пхати свої носи, це так само точно, як те, що корова дає молоко. Вони можуть все зіпсувати своїми питаннями. І напевно не зможуть оцінити отриманий омлет.

Ну тоді буде краще, якщо будинок Латеі згорить. Це, звичайно,