Українська література » Фентезі » Айхо, або Полювання на шпигуна - Оршуля Фаріняк

Айхо, або Полювання на шпигуна - Оршуля Фаріняк

Читаємо онлайн Айхо, або Полювання на шпигуна - Оршуля Фаріняк

— Вдячний, що розумієте мій поспіх…

— Зажди, — знову перебив товариша старець. — Але я саме збирався попросити тебе зачекати з від’їздом.

— Що??

— Дідуган, що зовсім втратив розум? — прошепотів розлючений Зуфар.

— А тобі, Айхо, — старий звернувся до мене, — не раджу розповідати кожному, що ти зібрався до Захрейну. Чи ти забув, що належиш до восьми врятованих? І перебуваєш під опікою і захистом Ордену Охоронців. Вони ніколи не дозволять тобі покинути стіни Університету.

— Але!..

— Схоже, хлопці, — продовжував Совредо, а мене не полишало відчуття, що старець потішається з нас, — все йде не зовсім так, як ви планували.

У Залі запанувала мертва тиша. Якщо хтось і розумів, що відбувається, то це не ми з Зуфаром. Бачив, як зблід друг. Обурення наростало і в мені, межуючи з безсилим відчаєм. Я б ніколи не змирився, щоб хтось диктував, де маю залишитись. Схоже, безтурботна вільна Шанталія теж мала інший бік монети.

Не відриваючи пильного погляду, Совредо неквапливо вів далі:

— Усе в цьому світі, хлопці, народжується малим і… виростає. Але тільки неприємності одразу з’являються великими, — старець усміхнувся. — Та згодом вони перетворюються на все менші і нарешті зникають. Потрібно лише терпіння і мудрість, які є в кожного з нас, але якими не всі вміють користуватися. Ваша витримка робить вам честь, я у вас не помилився. Хоча в дідуганів уже не такий ясний розум, як раніше, зате розвинена інтуїція.

Щоки Зуфара спалахнули, а я ледве проковтнув клубок, що несподівано застряг у горлі.

— Ну що, тепер готові слухати? — перестав усміхатися Совредо і його голос наче помолодшав.

Ми кивнули.

— Зуфаре, ти не відпливеш сьогодні до Захрейну лише тому, що за день-другий, як я вже казав, ми отримаємо з Сакарії таємний лист від нашої людини з цінною інформацією про можливі союзи Південного Альянсу і його шпигунів, які посідають чільні місця при урядах країн-противників. Думаю, твоєму батькові, Королю Зуфару Третьому, буде вельми корисно це знати.

Очі товариша запалали.

— Ти вирушиш до Захрейну суходолом. Це буде, звісно, довше, але так можна обминути ворожі території. Сподіваюся, з твоєю появою на батьківщині Захрейн залишатиметься нашим вірним союзником.

Струнка атлетична статура друга витяглася ще дужче.

— А щодо тебе, друже, тут усе складніше, — Совредо перевів лукавий погляд на мене. — Ні Каро, ні Радо, ні я не зможемо переконати Орден Охоронців, щоб ті випустили тебе з міста, та ще й в таку небезпечну подорож. Вони зв’язані суворою присягою. Хоча Рада Університету хоч сьогодні б випровадила тебе з Шанталії, — старий усміхнувся. Схоже, він був не найкращої думки про цю Раду. — Але якщо триматимеш язика за зубами і не зробивши ніяких безумств, я допоможу вам залишити Шанталію без відома Охоронців і Ради Університету.

Радість запульсувала в грудях. Так хотілось кинутись до Зуфара, який і сам ледве стримувався, щоб не розпливтись у задоволеній усмішці. Але коли я зустрівся з дивними, наче затягнутими густим туманом, очима Совредо, стрепенувся. Якесь дивне передчуття недоброго насторожило…

— Чому ж все-таки допомагаєте мені, Совредо? — не розуміючи для чого, спитав я.

Зуфар, докоряючи, штовхнув ліктем у бік. А старець не квапився з відповіддю, але, здається, чекав запитання. Кожен раз, коли він дивився на мене, здавалось, що його цупкий погляд проповзав у найпотаємніші закутки мого єства. Мене наче промацували зсередини, і це не завжди було приємно.

— Ти все ж дивний, Айхо. В тобі поєднується непоєднане: юнача сором’язливість і нахабство, ница слабкість і чоловіча сила, боягузтво і відвага, наївність і прозорливість. Я ніяк не можу зрозуміти: ти звичайний везунчик чи тебе все ж оберігає якась невідома сила? А щодо твого запитання відповім. Допомагаю я тобі тому, що хочу допомогти, хочу втерти носа цим «мудрецям» із Ради, хочу, щоб жерці програли війну, яку вони розпочали, але напевне, найбільша причина, чому я дозволю тобі залишити Шанталію — це мій страх. Точніше моє побоювання… тебе…

Я заглянув у напівпрозорі очі старця і ледь не розбився об нездоланну стіну внутрішньої таємничої сили Совредо.

— Я був відвертим з тобою, запам’ятай це. Відчуваю, що колись мені знадобиться ще й твоя прихильність, коли повернемось до цієї розмови. Щасти вам!

Совредо, доклавши чималих зусиль, підвівся. Стареча голова кивнула нам на прощання. Немічні кроки затихли у темряві довжелезного коридору Бібліотеки.

Ми все ще стояли з Зуфаром, наче два вкопані стовпи, не зронивши ні слова.

Якби ж я тоді знав, що означали насправді загадкові слова старця…

Розділ 15

— Делея хоче повернутися в Сакарію, — повідомив Зуфарові, коли нарешті оговтались від зустрічі з Совредо.

— Це схоже на неї.

— Що? — здивувався я, — І оце все, що скажеш? Хоч уявляєш, в яку халепу вона може потрапити, якщо опиниться сама на кораблі?

— Айхо, я не сказав, що в захваті від цієї ідеї. Просто мене все менше дивують вчинки Делеї.

Я здивовано слухав товариша і ніяк не міг зрозуміти, чи він все ще сердиться на подругу через безпідставні ревнощі, чи то справді знає її краще за мене.

— Я пообіцяв допомогти…

Відгуки про книгу Айхо, або Полювання на шпигуна - Оршуля Фаріняк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: