Список бажань - Йон Колфер

— Що ти хочеш знати?

— Ви з нею часом не родичі?

— Ні. А що?

Мерт насупився.

— Розумієш… Часом, коли я дивлюся на тебе, то ніби бачу її обличчя. — Він нервово гигикнув. — У мене, либонь, стріха від’їжджає.

Меґ і Лоурі засміялися в один голос, разом у них вийшло на децибел гучніше, ніж звичайно.

— Схоже на те, Мерте. Схоже.

Нічний сторож зачинив за ними прохідну, і вони знову опинилися на міській вулиці. Щойно Мерт щез у темряві Кроук парку, Меґ вивільнилася з Лоурі.

— Ау, — бурчав Лоурі. — Нога. Ти так замашненько влупила по м’ячу.

— Гм-м, — мовила Меґ засмучено.

— Агов! — сказав Лоурі. — Що з тобою? Здійснилося два бажання з чотирьох. Ми вже на півдорозі.

Меґ сіла на стіну, радше за звичкою, ніж для відпочинку.

— Я через Мерта. Я знаю, чому він мене бачив.

— Справді? Чому?

— Тоді, як ми тисли одне одному руки, я трошечки встигла в нього зазирнути. Нещасний випадок. Я не підслуховувала.

— Не підслуховувала?

— Його життєва снага. Його енергія, чи як там ви ще її називаєте.

— І що з нею?

— Її немає. Скінчилася. Вичерпалася.

— Він помирає?

Меґ насупилась.

— Мама казала про нашу машину, ще як ми мали машину, що двигун працює на парі. З соку. Мабуть, з Мертом щось на зразок цього. Він уже більше дух, ніж тіло. Ось чому він бачив мене. Я така сама, як він. Майже така сама.

— І ти нічого не можеш зробити?

Меґ похитала головою:

— Ні. Нічого. Ну що ж, принаймні його аура блакитна. Він опиниться в раю раніше, ніж устигне щось збагнути.

Мерт стежив за ними з охоронної вежі. Він дивився широко розплющеними очима, як дівчинка виокремилась від старого. Він знав. Він відчував, що ця парочка була якась дивна. Мерт відкрив нову відеокасету і вставив її у відеомагнітофон. Занадто пізно. Дивна парочка потонула в темряві.

Того, що відбулося, було забагато. Незрівнянно більше, ніж він думав. Урешті-решт він зрозумів: дівчинка була духом, який задля чогось повернувся на землю. Як він, Мерт, про це дізнався? Він затремтів, це всього-на-всього теорія. Немає підстав непокоїтись. Однак варто відвідати Деззі, порадитись, що робити.

На думку про те, що доведеться вислуховувати повчання Деззі, Мертів тиск стрибнув угору. Перше ніж ти дізнаєшся, що з тобою скоїлося, Деззі встигне вигадати черговий проект і буде в ньому молодшим співпрацівником. Хоча, треба віддати належне, менший брат знав, як чому зарадити.

Треба підготуватися, перше ніж розмовляти з Деззі. Кухлик міцного чаю аж ніяк не завадить. Мерт підвівся зі стільця-крутилки і почапав на кухоньку. Чайник протікав. Оголені дроти запхнуто в оплавлений штепсель. Треба полагодити, полагодити все старанно чи придбати новий чайник.

Мерт знизав плечима. Ремонт завтра. Сьогодні треба попоїсти. Ця стара посудинка без проблем витримає ще один чайочок. Мерт струсив воду зі штепселя й пішов до розетки…

Миїші клацав по моніторчику на металевій ніжці.

— Здається, проблеми. Ось тут.

— Зарано, — гарикнув Вельзевул.

Увесь вечір — суцільне нещастя. Лише для нього, звичайно. Решта старших демонів у червоній кімнаті запихалися стравами з рідкісних тварин.

— Усе йшло за планом, не завдяки вашому Ловцеві душ, я сказав би. А тоді дідусь поцілував бабусю і — БАБАХ!

— БАБАХ? Що ти верзеш, технодурню?

Миїші глибоко вдихнув. Він стримувався, щоб не відповісти, що не він, а Вельзевул є технодурнем: споглядання такого явища звичайно призводило до шоку четвертого ступеня.

— Бачите біле світло, Вельзевуле-сан?

Пекельник Номер Два нахилився до монітора. Той здригався, застромлений у Ригаччин мозок.

— Авжеж.

— Чудово. Стовідсоткова позитивна енергія. Дуже рідкісна. Ідеальна мить. Жодного смертельного гріха. Дві молекули добра стикаються одна з одною і — БАБАХ! Синтез молекул. Прокляття нашому племені. Те світло сплющило вашого хлопчика, мов акула черепашку.

Вельзевул здригнувся.

— Підсмажило його мозок, забрало енергію і викинуло сюди швидше, ніж гієна роздирає стерво…

— Гаразд. Гаразд, страхолюдику. Я зрозумів.

Миїші потайки всміхнувся. Гидота. Не схоже на цю частину космосу.

— Щось корисне на плівці?

— Ні, Вельзевуле-сан. Усіляке післяпоцілункове інформаційне сміття.

— А що з твоїм міні-роботом? Стрибом?

— Гопом, Ви хотіли сказати.

— Стрибом, Гопом, по барабану. Він хоч записав щось корисне?

Гоп усе висів над Ригачкою, без упину повторюючи ту саму фразу. Добре хоч Миїші вимкнув гучність.

— Боюся, система вийшла з ладу після перезавантаження, але я можу встановити її з сервера… — Він помовчав, пригадавши, що сталося останнього разу, коли він засипав Вельзевула своїм професійним жаргоном. Стовідсотково новий заряд уже шкварчить на керівникових вилах. — Я хотів сказати, голограма замовкла, проте я можу її полагодити.

— Чудово. Чому було не сказати так одразу? І ще. Можеш щось зробити з цим запахом? Від нього аж нудить.

Миїші принюхався.

— Навряд. Він згодом щезне сам. Це запах щастя. Eau de Joi.[11] Ані краплиночки зла. Нагадує квіти…

— І пиріжки.