Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб
А потім прийшов дивний сон.
Затишна кімната, м'яке хутряне покривало, велике розчинене вікно, крізь яке заглядає повний місяць… Співає цвіркун, шумлять дерева… Біля вікна, піднявши очі до неба, сидить тоненька дівчина з довгим волоссям. Так тихо, спокійно… немов у дитинстві. Ага, і природа тягне назовні точно як колись!
Обережно, намагаючись не злякати красуню (чомусь я впевнений, вона дуже вродлива, хоча бачу тільки потилицю), вибираюся з ліжка. Тут сновидіння злегка дає маху – на мені смішні вовняні штанці до коліна з вишитими зайчиками. Дівчина повертає голову. Ех, така кралечка може тільки приснитися!
– Піти з тобою?
Який у неї приємний дзвінкий голосок…
Активно махаю головою.
– Не треба.
Вона легко усміхається і знову обертається до місяця.
Двері відчиняються тихо, без скрипу. Високий поріг, п'ять сходинок, привабливі кущі…
Дивний сон, у ньому я нормально бачу в темряві!
Повертаюся, неголосно насвистуючи. Настрій пречудовий! А на ґанку мене зустрічає розпатлане ікласте чудовисько з палаючими очима. Напевно, якби не ці яскраво-червоні очі, я спробував би показати йому, хто тут головний, але… Двері голосно грюкають.
Красуня схоплюється з місця:
– Що трапилося?
Голос не дуже слухається. Намагаюся жестами пояснити, що не треба їй виходити назовні, адже там таке… таке!
Вона чомусь заспокоюється. Дбайливо допомагає мені сховатися під ковдрою. Я капризно відштовхую її руки. Мене б'є велика дрож, а брехати, що це не від страху, не хочеться.
– Дуже злякався, малюче?
Я здригаюсь, чуючи таке звертання.
– Хочеш, ляжу біля тебе?
Мені тільки й залишається кивати, благаючи всіх богів, щоб мене не розбудили в найневідповідніший момент. Дівчина влаштовується на краю ліжка, притискає мою голову до своїх грудей.
– Засинай, мій маленький… розповісти казку?
І все?! Вона така тепла, така…
Між іншим, це приємно – засинати уві сні!
