Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

– Поговоримо про справи?

І ми поговорили. Довго розмовляли!

Спочатку ми з Гентом вмовляти не-людя допомогти з пошуками останків Арголіна. Коли стемніло і в Лана закінчилися жартівливі відмовки, ми зрозуміли всю марність цих спроб. Далі розмова плавно перетекла на Пустку. Як не дивно, мені відразу ж пообіцяли будь-яку допомогу. В цьому відчувався підступ – і я не помилилася.

Виявляється, до бездушних правитель Дивного Лісу вести мене не збирався. Найприкріше те, що Гент його гаряче підтримав. Мовляв, не місце пристойній дівчині серед дикунів. Я впевнено заявила, що не вважаю гартонців дикунами, а до не-людей взагалі ставлюся надто лояльно, адже вони – не люди.

Чоловіки мого почуття гумору не оцінили…

Ну й добре! Я мило усміхнулась і сказала, що піду до Віарели на вечерю. Щоправда, ельфійка мене не запрошувала, але, по-перше, їсти хотілося досить-таки сильно, а, по-друге, – я ж у неї в гостях, нехай і нав'язана Ланом.

Ніхто не заперечував.