Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

Порядній дівчині не личить тицяти пальцями в малознайомого, до того ж напівголого чоловіка. Напевно. Тільки такій ось дівчині і в Дивному Лісі робити нічого. А мені хотілося ясності.

Через деякий час я впевнилася: кращих лікарів, ніж ельфи, в усьому світі нема, бо ж на спині Гента виявилися шрами, аналогічні тим, на грудях.

– Тебе зі шматків складали? – якось само собою вийшло, що я перейшла на «ти».

Він невизначено кивнув. От же ж ця гартонська стриманість! Сидить штопаний як клаптикова ковдра, але бундючиться, таємничість демонструє. Червоний як рак – незручно йому, бачте, що я на ногах, а він навіть не на коні.

– Кажуть, незабаром я зможу скакунів об'їжджати, – похвалився Гент, підтверджуючи мою думку. – Де Навагрем?

– На щастя, його, мабуть, схопили жителі Пустки! – висловила я здогадку, засновану на туманних висловлюваннях Віарели.

Гартонець трохи помовчав, потім невпевнено перепитав:

– На щастя?..

– Сьогодні поховали одного хлопця, дуже на нього схожого, – пояснила я.

Чомусь більше сумнівів не було – Няв живий!

– Не впевнений, що це краще…

А я була впевнена! Від Реха брата не забрати, а з бездушними можна посперечатися.

До речі, назріло ще одне питання:

– Чому ти сказав, ніби я – твоя наречена?

– Так треба! – немов відрізав Гент.

Я не розпитувала. Якщо гартонець в оточенні прекрасних ельфійок оголошує, що у нього є наречена – що ж, без цього дійсно ніяк.

– О! Прокляття, мені здавалося, він марить! – несподівано виголосили з-за дверей. – Лялечко, дай йому хоч день відпочити!

На жаль, стукати тут не вміли.

{8. Рела – ввічливе звертання до ельфійки.

9. Грей – столиця Гартона.}