Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

– Вегакл! – не втрималася я від придуманого в дитинстві вигуку для заміни ідіом, без яких у Веселому кварталі не обійтися.

Чорні брови на гострому трикутному обличчі співрозмовника стрімко злетіли вгору.

– Де тепер мене так називають? – впоравшись із подивом, поцікавився він.

А в мене інші слова вилетіли з голови. Подумати тільки, я розмовляю з Ланом! З героєм, чиє ім'я давно стало легендою. З тим, хто колись врятував світ. З правителем Старилісу. З таємною мрією всього жіночого населення континенту!

– У Клусі, напевно, – зітхнувши, сказав новий знайомий. – Там такі вигадники… Але мені більше подобається, коди мене звуть просто…

– Лане! – перервала його Віарела, відтісняючи мене вбік. – Я зараз таке тобі скажу!..

І подивилася на мене. Я вдала, ніби не зрозуміла натяку. Ельфійка хмикнула і потягнула біловолосого не-людя геть. Йти за ними мені не дозволило виховання, проте воно погодилось трохи підслухати.

– …погодься, у неї недавно ніхто з родичів не вмирав…

Правитель Старилісу кивнув. Зиркнув у мій бік – і, підхопивши Віарелу під руку, рушив до селища. Але мені й цього вистачило!

{7. Алан Ділейн (Лан) – легендарний герой, правитель Старилісу.}