Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич

Кайтана лежала на траві, як і раніше безпорадно розпластавши крило. Поріз став твердим  наче  камінь. Це принцу не сподобалося.

Він дістав із сумки флакон із магічною сумішшю і трохи висипав у воду.

Кайтана виросла, хай і не в неволі, але далеко не в тих умовах, у яких колись зростали дикі виверни, тому потребувала щоденної суміші магічних інгредієнтів.  

Адвіан підніс чашу до її носа. Але Кайтана ніяк не відреагувала, навіть очей не розплющила. Адвіан насупився і легенько поплескав її по могутній шиї, але даремно.  

Несподівано поріз почав стікати яскраво-червоним, з чорними прожилками, гноєм. Рана швидко запалювалася.

– Ну ж бо, Кайтана, ну що ти... пий... – умовляв її Адвіан.

З рота на мить показався роздвоєний язик і зник, навіть не торкнувшись зілля. Марна справа!  Насильно  її не напоїти.

Адвіан прибрав чашу в тінь дерев, подалі від сонячного світла, і бігом кинувся назад у ліс. Потрібно було знайти особливі трави, які допоможуть зняти запалення. 

Кайтана, напевно, зцілилася б і сама по собі, але для цього потрібен час, якого в Адвіана не було.  Теоретично, можна побудувати човен або пліт, щоб подолати море і дістатися до Заливних лугів, але це зайняло б не один десяток днів. А як потім повертатися назад? До того ж, пліт довелося б будувати з розрахунком на вагу Кайтани, а це – нереально.

Адвіан зупинився і безпорадно вперся лобом у стовбур дерева. Чому  мудрий Маріл не передбачив такого розвитку подій, а вирішив, що в польоті над морем з ними нічого не трапиться? 

Адже міг дати із собою якісь особливі ліки або хоча б пораду, як діяти  у критичній  ситуації...

Адвіан відліпився від дерева і пішов до водоспаду. Але ніякого водоспаду на тому місці вже не було – лише сухі, оброслі мохами камені. Не залишилося і двох потоків, що розбігаються на обидва  боки, а було тільки невелике, заросле ряскою озеро під камінням.

Адвіан спершу вирішив, що у нього галюцинації, але через мить зрозумів, що все так і є насправді.

– Ага, так острівець не такий вже й простий! – пробурмотів він, наближаючись до раптового озера.

Оманливий спокій, оманлива радість і дивна магія, з якою йому, вочевидь, не впоратися! 

Чи підступний острів посеред моря навмисне морочить голову непроханому гостю? Хто знає, які духи  споконвіку тут мешкають!

Адвіан присів над водою і розігнав рукою зарості ряски. Під ними виявилася чиста вода, і це трохи заспокоїло принца.

Він зітхнув і хотів було піднятися, але щось швидкоплинне, що промайнуло в глибині озерної води, привернуло його увагу.

Знову схилився над поверхнею озера, уважно вдивляючись.  Там, всередині, щось відбувалося. 

Спершу з'явився ліс, вкритий снігом, із чорними, блискучими від дощу стовбурами дерев... По снігу, шкутильгаючи й спотикаючись, бігла дівчина. Звідкись лилося незрозуміле рідке світло, в якому металося її біляве, схоже на бліде полум'я волосся.

Адвіан спостерігав цю картинку немов здалеку, тож одразу    побачив двох чоловіків, які бігли  слідом за дівчиною. 

Жодного звуку, крім тихого плескоту води, він не чув, але  у  переслідувачів був такий лютий вираз на обличчах, що   Адвіан відразу зрозумів:  дівчина рятується від страшної небезпеки.  

Серце його раптом похололо, ноги затремтіли, а в горлі застряг колючий клубок.  І він зрозумів, що це не його почуття, а тієї дівчини,  за якою гналися.

Яскраве світло засліпило його так само, як і її, і Адвіан побачив щось  настільки дивне, чого не зміг пояснити. 

В Уаджиті не  знали про  машини людського світу, і Адвіан подумав, що то засяяли очі якогось страшного звіра, і тепер  бідній дівчині так чи інакше – гаплик.

І він мимоволі відсахнувся, а коли знову подивився, то все зникло, і темну воду знову затягнуло покривалом зеленої ряски.

Адвіан піднявся – розгублений, збитий з пантелику. Він знав, що є такі поверхні, на  яких грань переходів стоншується і можна побачити інші світи або інші часи. 

Але мудреці стверджували, що вони відкриваються не кожному і не завжди… То чому саме йому?  Що  за знак такий?

Кайтана! Думка пронизала немов блискавка. Він подумає про це згодом, а тепер потрібно повернутися  і спробувати відшукати  траву, щоб зняти  запалення. 

Адвіан повернув обличчя до виходу з лісу і прислухався, чи не гарчить виверна. Але навколо тільки птахи щебетали.  А потім почулося дзюрчання води.

Сріблясті струмені водоспаду знову опадали вниз, і два стрімких потоки  знову розбігалися в різні боки...

Адвіан твердо вирішив не звертати уваги на усілякі дива і заглибився в яскраво-зелені, спливаючі сонцем і пташиними трелями гаї.  

Він зірвав кілька великих листків, розтер у долонях, підніс до носа: шукав рослину з певним запахом. Кожна, найпростіша травинка,  може  стати цілющою.  Усе залежить від енергії, яку вона випромінює. 

Острівець виявився невеликим, тож принц швидко дістався до протилежного краю лісу, досліджуючи ті рослини, що здавалися йому підходящими.  Але все марно.