Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич

– Не боїшся? – зіщуливши очі, поцікавилася Олеся.

Інга невизначено пересмикнула плечима.

– А якщо прийдуть по твою душу? Нас вони не знають, а номер машини цей виродок навряд чи розгледів...

– Я зателефоную своїй начальниці, власниці магазину, у якому працюю...

– Що за магазин?  

– Модно і доступно, – відповіла Інга і тут же пошкодувала про те, але слово, як відомо  – не горобець...

– А, знаю... Так  власниця –  крута фіфа?

– Так, вона знайома з багатьма в місті... Усе їй розповім, як є. 

– Ну, хіба що так! Куди їхати?

Інга назвала адресу. Здіймаючи потоки мокрого снігу, машина вирулила на дорогу і понеслася.

Решту шляху дівчата не розмовляли. Олеся зосереджено дивилася на трасу.  Вираз її обличчя був сердитим. Інзі здалося, що вона вже шкодує про те, що прийшла  на допомогу незнайомці.

Машина зупинилася біля під'їзду.

– Дякую ще раз... Я пішла, – справляючись із незручністю, промовила Інга.

– Ну… не пуха тобі! – побажала Олеся безбарвним голосом, і тільки-но Інга зачинила двері з іншого боку, як машина зірвалася з місця і поїхала.

Інга увійшла в під'їзд.  Ноги підкошувалися, а все тіло вкрилося крижаним потом. А якщо біля дверей на неї вже чекають?

Але на майданчику нікого не було, та й у самому під'їзді панували тиша і спокій.

Дівчина  прослизнула сходами і, тільки опинившись за стінами своєї квартири, насилу перевела подих. Не вмикаючи світла, опустилася на підлогу просто в коридорі.

Найпростіше почати думати, що це кошмарний сон, від якого вона ось-ось прокинеться, але Інга навіть уявляти такого не хотіла.  Страх, швидкість, напруга притупили почуття, але тепер, коли вона опинилася у відносній безпеці, все пережите повернулося з новою силою.

Інга незручно поворухнулася і одразу ж скрикнула від болю в коліні. Обережно доторкнулася до свіжої рани, до засохлої крові навколо, до джинсів, що прилипли. Треба б промити...

Задзвонив телефон. Інга миттєво зрозуміла, хто це, але все ж таки відповіла.

– Зараз за тобою приїде машина. Ти добровільно сядеш у неї і поїдеш туди, куди тебе повезуть! – пролунав тремтячий голос Сергія, – інакше я не відповідаю за твоє життя...

– Послухай, виродку! – тихо, але люто відповіла Інга, – тільки спробуйте сунутися! Я підніму всіх сусідів, викличу поліцію... Ти зрозумів? Зрозумів мене?

Інга говорила спокійно й упевнено, але серце її ходило ходуном від страху. 

У слухавці пролунали довгі гудки.

Інга відкинула телефон і закрила обличчя руками. Але плакати сил не було. Не залишилося сил навіть дихати.