Українська література » Фентезі » Страта - Марина та Сергій Дяченко

Страта - Марина та Сергій Дяченко

Читаємо онлайн Страта - Марина та Сергій Дяченко
смерті?!

Семироль знизав плечима:

— Якщо так міркувати, Ірено... Власне, все наше життя — очікування смерті. То що ж — душити немовлят, перш ніж вони це усвідомлять?

Вона промовчала. Обережно прилаштувала на спинці крісла зморену важку голову.

...Вона вже не спала зрання. З її вікна відкривався непоганий краєвид на дорогу за ворітьми — якісь будівлі здалися їй гаражами. У кімнаті знайшлись, як мінімум, два важких предмети, що годились для вибивання шибок. А щоб уникнути шуму — можна було б приклеїти до скла пасмуги з розірваної наволочки... Ірена уривчасто дихала, борючись із запамороченням, а в мозку тим часом крутилася фраза з уявної повісті: «...Холодне повітря обпікало. По мотузці з розірваного простирадла вона спустилася в сніговий замет, пригинаючись, ховаючись під вікнами... дісталася гаража, туди, де висів на петлі масивний незамкнутий замок. Дорога була вільна...»

Вона похмуро скривилась; подоба її посмішки не сховалася від очей Семироля.

— Ірено, я ще вчора хотів сказати... Втекти звідси зовсім неможливо, ще нікому це не вдалось. Знаю, ви не повірите мені на слово... І кожна така спроба принесе вам нове розчарування і, можливо, травми, каліцтва. Давайте домовимося: ви не будете піддавати своє здоров’я таким випробуванням. Згода?

«Дорога була вільна...»

Ірена тупо дивилася в стіну просто перед собою. На стильній модерністській картині зображено було жінку з синяво-блідим, стражденним обличчям. У темному квадраті вікна за її спиною висів жовтий бляклий місяць.

Цікаво, які емоції має викликати ЦЕ? Особливо у вампіра?..

— У мене до вас іще одне важливе питання, Ірено... — Семироль зітхнув. Зараз він здавався не таким уже пещеним: навколо очей залягли помітні темні тіні. — Коли я читав у матеріалах вашої справи про спробу симуляції психічного розладу... це не дуже мене злякало. Зрештою, у вашому становищі не симулює тільки ледачий... або людина без фантазії...

Він вичікувально замовк. Ірена мовчала теж — удруге за ці кілька хвилин пан Семироль торкнувся болісного для неї: викликало істерику часто чуте там, у тюрмі, слово «симуляція».

— Ірено, скажіть мені ще раз. Хто такий Анджей?

— Мій колишній чоловік, — промовила вона з огидою.

— Де він зараз?

— Мені сказали, що він загинув, але я не вірю.

— У вас є підстави не вірити?

Ірена дивилася в його насторожені очі. Незворушний пан адвокат чомусь непокоївся; Ірена інтуїтивно відчула, що може це занепокоєння посилити.

— Є, — промовила вона, не уникаючи його погляду. — У мене є підстави. Бо якби Анджей помер — увесь ваш світ одразу ж накрився б мідним тазом.

Семироль трохи насупився. У куточках його рота проступили різкі складки:

— Виходить, ваш колишній чоловік — Творець? Ні багато ні мало?

Вона помовчала. Її халат раптом став обтяжувати її — чого вона сидить оце перед паном адвокатом в домашньому, недоречному вигляді...

— Я не думала про це, — зізналася вона нарешті. — Навряд чи доречно називати Анджея Творцем. Він створив не світ, а всього лише... МОДЕЛЬ. Саме оцю.

Зависла тиша. Семироль пройшовся по кімнаті, зупинився біля вікна, побарабанив пальцями по підвіконню:

— Але ж експертиза визнала вас повністю осудною, Ірено. Й у неї були на це свої підстави...

— Як довго ви збираєтеся мене тут тримати? — запитала вона втомлено.

Семироль підійшов. Зупинився навпроти, так близько, що міг би, простягнувши руку, торкнутися Ірениного чола.

— Відверто? Залежить од багатьох чинників. В основному, од вас, не від мене...

У двері вітальні постукали. Цей звук був настільки недоречним і несподіваним, що Ірена аж здригнулася.

— Заходь, — не підвищуючи голосу, сказав Семироль. І додав, звертаючись до Ірени: — Знайомтесь. Це мій управитель, Сіт.

* * *

Ірені не сподобалася присутність управителя.

Якщо, звичайно, доречно назвати «управителем» здоровезного дядька зі звичками професійного охоронця. Власне, чогось подібного слід було очікувати: хтось же мусить наглядати за черговою жертвою, в той час як пан Семироль відбирає собі клієнтів, вивчає матеріали кримінальних справ, виступає в суді... нагулює, коротше, потребу в теплій крівці...

Ірену пересмикнуло.

— Ви можете поки що книжки почитати, — байдуже-звично порекомендував управитель. Він сидів, розвалившись у кріслі, простягнувши ноги, заклавши зчеплені маслакуваті руки за коротко стрижену потилицю. Під «книжками» малася на увазі купа кишенькового чтива у зім’ятих дешевих обкладинках, імовірно, з їхньою допомогою заспокоювала нерви ціла низка жертв вампіра...

Як часто (задавалася питанням Ірена) пан адвокат відчуває свою «гемоглобінову потребу»? Судячи з того, що Семироль НЕ прокусив їй артерію при першій же можливості — від подібної спраги він особливо не страждає. Нагодилася жертва — викупив, тепер нагулює апетит...

— Вам, напевно, заборонено говорити зі мною? — запитала вона, неуважно перебираючи зачитані книжечки.

— Та ні, чому, — після паузи відгукнувся управитель. — Я просто... гм. Ну, якщо вам цікаво зі мною поговорити...

Ірена подивилася на нього уважніше. Просторі штани, довгий витягнутий светр із високим, під горло, коміром. Вуха щільно прилягають до круглої голови. Боксерська щелепа. Невизначеного

Відгуки про книгу Страта - Марина та Сергій Дяченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: