Сплетіння долі - Аріна Спел

-Як тебе звуть?

-Арчібальд.- жуючи відповів він мені.

-Ні, я маю на увазі твоє справжнє імʼя .

-Яка різниця.- хмикнув він. І знов уперся в мене своїм поглядом. 
Мушу зазначити, його очі справляли враження. Карі, майже чорні. І сам він, попри своє виснаження і загострені риси обличчя від черезмірноії худоби був доволі гарним. Так, мої думки ведуть мене кудись не туди. Він , в першу чергу моя проблема. Діла мені до нього ніякого нема.

-Як тоді звертатися до тебе?

-Як завгодно, пані.

Оце «пані» прозвучало геть не шанобливо. 
-Ви даремно витратили гроші.- продовжив він.- Могли накупити собі купу суконь чи прикрас. Спати з вами я не буду. Вас повинні були попередити про це.

Хоч спати я з ним і не збиралася, та праведний гнів накрив мене. 
-Хіба я виглядаю так, що мені треба змушувати чоловіків до цього?

-Давайте по чесному. Я розумію що вам захотілося приручити дике звірятко. Інакше купили б якогось красунчика і розважалися собі на втіху. Але кажу ще раз - я не торкнуся вас, такі як ви викликають в мені огиду.

І знову, жодного страху в погляді. Що тобі сказати на це? Що мені самій гидко з цієї ситуації. Але я не можу. Я мушу й далі вдавати безжальне стерво. Інакше, при найменшій підозрі мене вирахують. І стратять. А це в мої плани не входило.

-Побачимо. Я кликатиму тебе Семюель. Поки не вирішиш назвати своє справжнє імʼя .

-Байдуже.- відповів цей нахаба. Й продовжив далі жувати.

-Мене звуть Ксенія Равіндер.

-Та сама?

Звісно, моє імʼя було відоме. Цілителька, яка вбиває рабів. Чим не знаменитість.

-Воно й на краще. Нарешті це все скінчиться.- і знов його байдужий погляд. 
Мені хотілося спитати його, як він потрапив в рабство. Адже колись був вільний. Існував лише один спосіб - борги. Але яким саме чином. Та сподіватися на те, що він розкаже, було марно. 
Склалася якась абсурдна ситуація. Єдина моя надія була на те, що мені вдасться з ним домовитись. Кожен з нас заживе своїм життям, адже для нього це вигідно також.