Книга імен - Джил Грегорі

— Замовте санма шіоякі, — порадив Джадд, коли ритуал знайомства було завершено й усі зручно вмостилися на татамі — циновках із рисової соломи — в маленькому залі над головним приміщенням ресторану «Йоцуба». Йаель сперлася на різьблену дерев'яну спинку та схрестила ноги під низеньким столиком. Узяла меню, на обкладинці якого було витиснене декоративне зображення конюшини з чотирма листочками. — Це печена скумбрія. Вони подають її зі свіжонатертою редискою. Смакота! П'ять років тому Тед Кеннеді привів мене сюди вперше й порадив спробувати це, і мені так сподобалось, що наступного вечора я прийшов знову.

— Джадд завжди захоплювався їжею так само, як політикою, — пояснив Девід Йаелі. Офіціант тим часом, уклонившись, розставив склянки. — Так само, як і дружиною. — Він повернувся до батькового друга. — Як поживає тітонька Кетрін? Досі успішно збирає гроші для Національного симфонічного оркестру?

— Б'є рекорди, навіть у цю саму мить. Як на мене, збір коштів — це політичніше за саму політику, а Кетрін наче для цього створена. Вам справді варто замовити скумбрію, — сказав він Йаелі, відклавши меню вбік.

— Думаю, після такого дня, який ми пережили, це було б надто сміливо, містере Вонамейкер. — Йаель утомлено всміхнулася. — Я, мабуть, замовлю кіцуне удон.

Джадд схвально подивився на неї.

— І що ж це був за день, міс Гар-Пац, — окрім того, що він був дуже мокрий?

— Дуже важкий.

«Вона чудово володіє собою, — подумав Девід, — як на жінку, котра тільки вранці прилетіла до Сполучених Штатів, у якої на очах убили людину, у котру стріляли, яку переслідували і яка зараз вечеряє з американським послом. Цікаво, чого ще такого їй довелося зазнати в житті, що так її загартувало?»

— Може, спочатку зробимо замовлення? — запропонував Девід, зиркнувши на офіціанта, що крутився неподалік.

Уперше в очах Джадда промайнула тривога. Він кивнув.

Раптом світло пригасло, тоді знову стало яскравим. Нерви в Девіда наструнчилися.

Вони замовили різні закуски й гарячі страви, і лише коли офіціант вийшов, безшумно причинивши за собою двері, Девід трохи заспокоївся. Перепад напруги не був передвісником вимкнення електроенергії.

— Джадде, я б нізащо вас у це не втягував, якби мав інший вихід. — Девід прокашлявся. — Але завтра я мушу виїхати з країни, а мій паспорт зник.

— Розумію. — Джадд пильно подивився Девідові в очі. — Справи чи розваги?

— Справи, — це прозвучало різкіше, ніж він хотів. Обличчя Джадда посуворішало.

— Схоже, йдеться про щось серйозне.

— Інакше я б вам не докучав.

— Девіде, ти мені не докучаєш. Я з радістю тебе виручу. Будуть деякі формальності, зранку тобі доведеться прийти до мене в офіс ООН, але загалом зробити тобі терміново новий паспорт — не проблема.

— Скільки на це потрібно часу? — втрутилася Йаель, розгортаючи серветку з паличками.

— Після вечері я зроблю один дзвінок, і завтра до полудня паспорт буде готовий.

— Дякую, сер. — Розчулившись, Девід звернувся до нього так, як його вчили в дитинстві. Джадд широко посміхнувся.

— Думаю, твій батько зробив би те саме для моїх дітей.

— Як поживають Кеті, Ешлі й Марк? — поцікавився Девід, коли офіціант поставив перед ними дерев'яну тацю з вигадливо розкладеними суші й сашімі.

Девід відкусив шмат каліфорнійської булочки без жодного задоволення. Апетиту не було й близько. Сподіваючись, що Джадд не помітить, він неквапно пересував їжу паличками по тарілці. Розмова невимушено точилася довкола родини, знайомих, роботи. Йаель копирсала паличками свої макарони зі смаженим тофу, інколи вставляла репліку, але здебільшого лише слухала.

Тоді Джадд запитав про Стейсі. На якусь мить запала дивна мовчанка.

— Я вже кілька днів із нею не розмовляв, — швидко відповів Девід, намагаючись приховати тривогу. — Вона трохи знервована, відколи Мередіт знову вийшла заміж.

Обдурити Джадда було не так просто. Він зауважив, що в очах Девіда промайнув неспокій, а потім він знову себе опанував.

Зморшки на Джаддовому чолі поглибшали.

— Щось негаразд, Девіде, правда? — лагідно запитав він. — Я бачу тебе наскрізь, як власних дітей. Що, Стейсі хвора?

— Та ні, з нею все добре, — почав Девід, але відчувши біль у грудях, завертів головою. — Джадде, вона в небезпеці. Довго розповідати.

Посол поклав палички й подивився на Девіда довгим пильним поглядом, який свого часу подіяв не на одного свідка на слуханнях у конгресі.

— Про що йдеться?

— Вам це не потрібно. Я й сам усього не розумію.

— Розкажи мені. Якщо я тільки можу чимось допомогти, ти ж знаєш, я все зроблю.

Девід із Йаеллю перезирнулися. Та непомітно знизала плечима, і він вирішив послухатись інтуїції.

Девід подивився Джаддові просто в очі.

— Скажіть, ви колись чули про релігійну секту, що називається гносеї?