Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
Вона лукаво усміхнулася:
— Небезпека загрожує завжди, Річард. І буде загрожувати завжди, поки існує світ живих. Все живе смертно.
Жінка знову поплескала його по руці.
— Ти виняткова особистість, Річард. Людина з пророцтва. Але якщо ти поступиш нерозумно, то заподієш більше шкоди, ніж користі. Сама по собі поява в світі живих Каменя Сліз не означає, що Володар може тепер пройти врата. Камінь Сліз — лише засіб.
— Сподіваюся, ви маєте рацію, — сказав Річард, і вони рушили далі.
— Як поживає твоя мати? — Запитала Аннелинн, піднявши голову.
Річард дивився в темряву.
— Вона померла, коли я був маленьким. Загинула під час пожежі.
— Мені дуже шкода, Річард. А батько?
— Який? — Буркнув він.
— Твій вітчим, Джордж.
Річард відкашлявся.
— Його вбив Даркен Рал. — Він скоса глянув на абатису, — Звідки ви знали мого вітчима?
Вона обдарувала його тим самим бездонним поглядом, який він уже зустрічав і раніше. Так дивилися на нього Еді, Шота, сестра Верна, Дю Шайю і Келен.
— Мені дуже шкода, Річард. Я не знала, що він помер. Джордж Сайфер був хорошою людиною.
Річард застиг, вражений раптовою здогадкою.
— Ви, — прошепотів він. — Це ви допомогли батькові заволодіти тією книгою!
Він свідомо не вдавався в подробиці, щоб дати їй можливість внести ясність і таким чином підтвердити його правоту.
Аббатиса трохи посміхнулася.
— Боїшся вимовити вголос? Ти говориш про Книгу Зниклих Тіней, чи не так? — Вона кивнула на кам'яну лавку. — Сядь, Річард, поки не впав.
Річард плюхнувся на лаву і втупився на стоячу перед ним абатису.
— Ви? Ви дали батькові цю книгу?
— Насправді я допомогла йому здобути її. Я ж казала тобі, Річард, що ми з тобою старі знайомі. Правда, коли я бачила тебе в останній раз, ти кричав на всю горлянку. Тобі тоді було лише кілька місяців від народження. — Вона відсторонення посміхнулася. — Шкода, що твоя мати не побачила, яким ти став. Вона тоді б сяяла від гордості. Вона казала, що ти покликаний зрівноважити прокляття.
Бачиш, Річард, світ живих тримається на рівновазі. Ти — дитя рівноваги. Я багато чого в тебе вклала.
У Річарда язик присох до піднебіння.
— Чому? — Прохрипів він.
— Тому що ти — камінь, кинутий у ставок. — Її очі були спрямовані кудись удалину. — Більше трьох тисяч років тому чарівники володіли і Магією Збитку.
Але з тих пір ніхто не народжувався з цим даром. Ми весь час сподівалися, але жодного разу, до теперішнього часу, не народився жоден. У деяких була здатність, але не було дару. У тебе ж є обидва дару. Ти володієш і Магією Приросту, і Магією Збитку.
— Що? — Річард схопився на ноги. — Та ви з глузду з'їхали!
— Сядь, Річард.
Спокійна сила її голосу, проникливий погляд змусили юнака слухняно опуститися на лавку. З якоїсь незрозумілої причини аббатиса раптом здалася йому величезною. Ні, вона була все такою ж маленько, але враження було таке, ніби вона височіє над ним, як гора. І голос її теж став надзвичайно значним.
— А тепер слухай уважно. Ти створюєш мені масу проблем. Ти схожий на бика, який постійно збиває огорожу та толочить посіви. Занадто дороге задоволення дозволити тобі діяти, коли ти не відаєш, що твориш. Я знаю, ти вважаєш, що ти правий, але і бик теж так вважає. Твоя проблема в нестачі знань. І я збираюся навчити тебе. Хоч ти і не повіриш зараз дечому з того, що я скажу, але ти повинен прийняти це як даність. Інакше тобі доведеться ще довго носити нашийник. Тому що його неможливо зняти до тих пір, поки ти не пізнаєш істину.
— Мені сказали, що сестри можуть зняти нашийник. Погляд, яким його обдарувала абатиса, змусив Річарда пошкодувати, що він взагалі відкрив рот. Ще слово — і він запросто може замінити сестер на завтрашній екзекуції.
— Тільки тоді, коли ти приймеш себе таким, яким ти є, приймеш свої здібності, свою справжню могутність — тільки тоді нашийник спаде. Ти сам застебнув Рада-Хань на своїй шиї. Ми не можемо зняти його з тебе, поки ти не будеш в змозі допомогти нам, використовуючи свою силу. І єдиний шлях досягти цього — вчитися і прийняти себе таким, який ти насправді. Для початку ти повинен зрозуміти, що є Творець і є Володар, зрозуміти природу цього світу. Твоя проблема, як і проблема більшості людей, як і проблема Уоррена, в тому, що ви намагаєтеся оцінювати Підземний світ за мірками світу живих. Добро і Зло, Творець і Володар — це хаос, розділений на дві протиборчі сили.
Незважаючи на те що одна сила намагається здолати іншу, вони взаємозалежні і не можуть існувати одна без одної. Існування однієї визначає існування іншої. Боротьба, та боротьба, яку ми ведемо в світі живих, — це боротьба за збереження рівноваги.
Річард, хоч і тримав рот на замку, все ж не втримався і спохмурнів.
— Від Творця виходить життя, душа життя. Вона процвітає в цьому світі. Без Володаря, без смерті, не може бути й життя. Без смерті життя буде нескінченним. Можеш уявити собі світ, де ніхто ніколи не вмирає? Де кожен, хто народився, живе вічно? Де цвітуть всі посаджені рослини? Де кожне дерево живе вічно, кожне насіння проростає і виростає в дерево? Що тоді відбудеться? Що ми будемо їсти, якщо не зможемо вбивати тварин, збирати урожай, тому що і звірі, і рослини живуть вічно і не можуть померти? Мир живих перетвориться на хаос і знищить себе. Смерть, або Підземний світ, як її називають, — вічна. Ти підходиш до неї з мірками нашого світу. Але у вічності немає ні часу, ні простору. Для Володаря поняття секунди або року не існує. Лише за допомогою тих, хто йому служить в світі живих. Володар отримує уявлення про час. Це
