Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Сестри схилилися в поклоні. Коли двері за ними зачинилися, Річард, піднявши брову, подивився на абатису:

— Не хотів би я опинитися в числі ваших ворогів, абатиса Аннеліна. Жінка засміялася:

— Будь ласка, клич мене Енн. Старі знайомі звуть мене так.

— Я буду щасливий звати вас Енн, абатиса, але я не належу до числа ваших старих знайомих.

— Ти так думаєш? — Абатиса посміхнулася. — Треба ж, який розумний хлопчик.

Гаразд, не важливо. Все одно клич мене Енн. Знаєш, чому я їх покарала? Тому що ти взяв на себе відповідальність за свої вчинки. А вони не зрозуміли, наскільки це важливо. Ти вчишся бути чарівником.

— Про що ви?

— Ти ж знав, що з цими сестрами зв'язуватися небезпечно, вірно? — Річард кивнув. — Але використовував хлопчиків, хоч і розумів, що вони можуть постраждати.

— Так, але я повинен був. Мені необхідно було зустрітися з вами, а нічого іншого придумати не вдалося.

— Тягар чарівника. Ось як це називається. Використовувати людей. Розумний чарівник розуміє, що не все може зробити сам. І якщо справа досить важливе, доводиться використовувати звичайних людей, щоб виконати те, що необхідно. Навіть якщо це буде коштувати їм життя. Це рідкісна якість. Якість, вкрай необхідна хорошому чарівникові. А можливо, і хорошій аббатисі.

— Енн, це терміново. Мені необхідно поговорити з вами.

— Терміново, так? Ну що ж, чому б нам в такому випадку не прогулятися по саду? Там і обговоримо твою важливу справу.

Аббатиса взяла Річарда під руку, і вони вийшли назовні. Залитий місячним світлом сад здавався величезним. Тут були дерева, кущі, квіткові клумби та доріжки. І навіть дуже симпатичний ставок. Але Річард не звертав уваги на всю цю пишність. Після розмови з Уорреном він ледь міг їсти і спати. Якщо Володар вирветься на свободу, то дістане всіх, включаючи Келен. Він, Річард, повинен щось зробити.

— Енн, у світі відбуваються великі неприємності. Мені потрібна ваша допомога. Мені необхідно позбутися від ошийника, щоб я міг допомогти людям.

— Саме для цього я й тут, Річард. Щоб допомогти. Що за проблема?

— Володар…

— Безіменний, — поправила вона.

— Яка різниця?

— Називати його по імені — значить притягувати його увагу.

— Енн, це всього лише слово. Важливе значення слова, а не порядок букв в ньому. Невже ви, правда, вважаєте, що, якщо в розмові назвати Володаря Безіменним, він не зрозуміє, що мова йде саме про нього? Велика помилка вважати, що твої вороги дурні, один лише ти розумний.

Жінка від душі розсміялася:

— Довго ж я чекала, поки хто-небудь до цього додумається!

Вони зупинилися біля ставка.

— Що таке «камінь, кинутий у ставок»? — Аббатиса дивилася на воду.

— Наприклад, ти, Річард.

— Ви хочете сказати, я не один такий? Маленький камінчик піднявся з землі і ліг їй в руку.

— Кожна людина впливає на оточуючих. Деякі люди надихають інших на великі справи. Деякі затягують до злочину.

Володіючі даром впливають на оточуючих ще сильніше. Чим сильніше Хань, тим сильніше вплив.

— Але до мене-то це яке має відношення? І який зв'язок між цим і «каменем, кинутим у ставок»?

— Бачиш качок на воді? Припустимо, це люди, світ живих, а камінь — ти. Аннеліна кинула у ставок камінець. — Бачиш, що сталося? Хвилювання, викликане тобою, торкнулося всіх. Не будь тебе, не було б і хвилювання. Вони колишуться вверх-вніз на хвилях. А камінь потонув. — Абатиса посміхнулася невеселою посмішкою. Ніколи не забувай про це.

Річард замислився.

— Мені здається, ваша віра в мене занадто сильна. Ви ж про мене нічого не знаєте.

— Можливо, більше, ніж ти думаєш, дитя. Так чому ж тебе так турбує Володар?

— Треба щось робити. Він майже вирвався. Відкрита одна з шкатулок Одена, врата розкрилися. У світі з'явився Камінь Сліз. Я повинен щось зробити.

— А-а! — Вона посміхнулася, зупинившись. — Значить, ти, якого тільки що кинув об стіну Хань звичайної сестри, збираєшся піти і битися з самим Володарем?

— Але ж врата відкрилися. Треба ж щось зробити.

— Я бачила, як ти розмовляв з Уорреном. У цього юнака блискучий розум. Хоча він ще молодий. Іноді його потрібно направляти. Наставляти. — Вона помацала гілочку. — Він багато вчиться і любить книги. Думаю, йому знайома в них кожна кома.

Аннеліна вивчала квітка на гілці. Дивлячись на неї при місячному світлі, Річард вирішив, що, можливо, він вважав себе розумнішим, ніж він є насправді. І Уоррена теж.

— Ну, так як бути з Володарем? І з Каменем Сліз? Абатиса знову взяла його за руку, і вони пішли далі.

— Якщо врата відкриті і Камінь Сліз знаходиться в цьому світі, Річард, то чому ж Володар не забере нас усіх, м-м?

— Може, він збирається заковтнути нас саме зараз.

— А-а! Значить, ти думаєш, що, можливо, в даний момент він вечеряє. А коли закінчить і втре собі підборіддя, то поглине світ живих? Тому ти хочеш помчати і закрити врата перш, ніж він зніме серветку з колін? Саме так, на твою думку, все відбувається в світах, що лежать під нашим? Думаєш, там все робиться так само, як і в світі живих?

Річард нервово скуйовдив волосся.

— Не знаю. Не знаю я, що там коїться. Але Уоррен сказав…

— Уоррен не всезнаючий. Він всього лише учень. У нього є дар пророка, але йому потрібно ще багато чому навчитися. Знаєш, чому ми зберігаємо пророцтва внизу, в замкнених підвалах, і доступ до них суворо обмежений? З тієї самої причини, з якої ми зараз з тобою розмовляємо. Бо пророцтва небезпечні для непідготовленого розуму. Втім, часом і для підготовленого теж. Все набагато складніше, ніж бачиться тобі, інакше Володар давно б уже поглинув нас всіх.

— Чи не хочете ви