Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Пані Ордіт! — Сказала Мати-сповідниця. — Здається, ти казала, що ти — гостя в Кельтонському палаці? В такому випадку ти повинна негайно покинути мій.

Та нашвидку попрощалася, а Келен повернулася до неї спиною і пішла у свої покої, взявши з собою кілька стражників. Вона веліла їм вишикуватися в шеренгу біля її дверей і сказала:

— Якщо цієї ночі хтось спробує потрапити в мої кімнати, то нехай він пройде, тільки переступивши через ваші трупи. Ви зрозуміли?

Вони мовчки віддали честь.

Увійшовши до себе, Келен накинула на плечі білу накидку і вийшла на балкон.

Вона стояла і дивилася вниз, на те, що відбувалося у внутрішньому дворі.

Їй хотілося тікати звідси, але можна. Вона Мати-сповідники, і їй слід робити те ж, що робили всі Матері-сповідниці до неї: захищати Серединні Землі. Вона залишилася одна, і ніхто зараз не допоможе їй виконати обов'язок.

Сльози котилися по її щоках: вона дивилася, як внизу палили її постільну білизну, яка ще недавно прикрашала то ложе, яке вона колись обіцяла Річарду.

Білий силует відбивався в чорному мармурі колон галереї — особистої галереї Матері-сповідники, що вела в Зал Ради. Келен попрямувала туди на годину раніше терміну. Вона збиралася зустріти радників, сидячи на своєму місці, в кріслі сповідниці. Їй зовсім не посміхалося дозволити радникам переговорити між собою в її відсутність.

Розкривши двері, вона застигла на порозі. Зал був набитий битком. Місця радників всі зайняті, на галереях товпився народ — не тільки чиновники, адміністратори, службовці та дворяни, а й прості люди: селяни, крамарі, торговці, кухарі, візники. Чоловіки і жінки. І очі всіх присутніх були спрямовані на неї, коли вона зупинилася в дверях.

У протилежному кінці величезного залу в повному складі сиділи радники.

На кріслі сповідниці теж хтось сидів. На такій відстані Келен не могла розгледіти обличчя людини, але вона і так знала, хто це.

Торкнувшись пальцями висячого на шиї кістяного намиста, Келен подумки попросила добрих духів про допомогу і захист і рушила вперед. Каблуки її чобітків дзвінко застукали по гучних мармуру. На підлозі перед помостом щось лежало. Але вона не могла зрозуміти що.

Дійшовши до столу, Келен виявила, що на кріслі сповідниці сидить зовсім не той, кого вона чекала побачити. А принц Фірен лежить перед помостом на маленьких носилках. Обличчя його було мертвотно-блідим, руки складені на залитих кров'ю грудях. Поруч лежав його меч. На горлі принца Фірена зяяла глибока рана.

Келен глянула в спрямовані на неї суворі темні очі. Сидячий в кріслі сповідниці чоловік нахилився вперед і склав руки на столі. Швидко озирнувшись, Келен виявила те, чого не помітила раніше: весь зал був оточений вартою.

Мати-сповідниця гнівно глянула на темноволосого, чорнобородого чоловіка.

— Геть з мого місця, або я сама уб'ю тебе! По залу прокотився дзвін видобутих клинків. Не зводячи з неї темних очей, чоловік ледь ворухнув рукою, і мечі негайно повернулися в піхви.

— Ти більше нікого не вб'єш, Мати-сповідниця, — спокійно сказав він. Принц Фірен — твоя остання жертва.

— Хто ти такий? — Насупилася Келен.

— Невілл Ренсон. — Як і раніше не зводячи з неї очей, він повернув руку долонею вгору. На долоні загорілася вогненна куля. — Чарівник Невілл Ренсон.

Не відриваючи погляду від Келен, він пустив вогняну кулю вгору. Та слухняно злетіла до стелі, пролунало щось схоже на постріл, і куля вибухнула феєрверком іскор. Зал здивовано ахнув.

Чарівник Ренсон нахилився і розгорнув якийсь сувій.

— Проти тебе висунуто безліч звинувачень, Мати-сповідниця. З якого б ти хотіла почати? Не повертаючи голови, Келен краєм ока оглянула зал.

Ніяких шансів на втечу. Жодного. Навіть якщо сидяча перед нею людина і не чарівник зовсім.

— Оскільки всі звинувачення помилкові, гадаю, не важливо, з чого починати. Чому б нам відразу не покінчити з цією пародією на правосуддя і не перейти до страти?

В залі повисла мертва тиша. Чарівник Ренсон навіть не посміхнувся, але лише трохи підняв брови.

— О, ніякої пародії, Мати-сповідниця. Тільки дуже серйозні звинувачення.

І ми зібралися тут, щоб у всьому розібратися. Я не сповідниця, і не бажаю прирікати на смерть невинного. Перш ніж ми завершимо сьогодні розгляд справи, всі присутні дізнаються про твою зраду. Я хочу, щоб народ знав все про твою жорстоку тиранію.

Келен, гордо випроставшись, склала руки на грудях. Вона зберігала неупередженість сповідниці. Присутні подалися вперед.

— Оскільки список дуже довгий, — продовжив Ренсон, — думаю, ми почнемо з найбільш серйозного звинувачення. — Він заглянув у сувій. — Зрада.

— З яких це пір захист жителів Серединних Земель є зрадою?

Схопившись на ноги, Ренсон гримнув кулаком по столу.

— Захист жителів Серединних Земель?! В житті не чув такої брудної брехні з вуст жінки! — Він розправив балахон і сів. — Твій «захист» зводився до того, щоб вкинути народи Серединних Земель в безодню воєн. Ти збиралась приректи тисячі людей на смерть лише з побоювання, що замість тебе стане правити хтось інший. Причому, смію зауважити, правити з одностайного схвалення Ради.

— Навряд чи це схвалення одностайне, якщо Мати-сповідниця заперечує.

— Заперечує з власних корисливих спонукань.

— І хто ж буде правити Серединними Землями? Кельтонці? Ти сам?

— Рятівник народів. Імперський Орден. У Келен підкосилися коліна. Їй здалося, що на неї валиться стеля. В голові зашуміло. Вона злякалася, що її виверне прямо на очах у всіх присутніх. Зусиллям волі Келен взяла себе в руки.

— Імперський Орден! Імперський Орден вирізав Ебінісс! І знищив всю опозицію, щоб правити самому!

— Брехня. Імперський Орден присвятив себе правлінню на благо народу. Він просто бажає покласти край твоїм злочинним діянням.

— На благо! Так вони вирізали всіх жителів Ебініса! Вони