Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Стражник в подиві втупився на незнайомця, а Річард тим часом продовжував:

— Послухай… як тебе звати?

— Мечоносець Андельмер… Кевін Андельмер.

— Послухай, Кевін, вона сказала, що пошле за мною стражника, який стоїть біля західних воріт, якщо я спізнюся хоч на хвилину. Мабуть, вона просто забула відправити тебе. Це не твоя вина. Обіцяю, я їй нічого не скажу. Сподіваюся, ти не тримаєш на мене зла? — Він повернувся спиною до Паші і, нахилившись до охоронця, заговорив майже пошепки:

— Розумієш, тут така справа… — Він поглядом вказав на послушницю, яка як раз намагалася привести в порядок розпатлане волосся. — Ну, ти зрозумів. Ось що, давай-ка я куплю тобі пива, Кевін. Добре? Зараз мені краще скоріше пройти туди, поки у тебе через мене не почалися неприємності, але спочатку пообіцяй мені, що ти не заперечуєш, щоб я пригостив тебе пивом і між нами б все владналося?

— Ну… чому б ні?

Річард поплескав його по плечу.

— Хороший ти хлопець, — сказав він Кевіну на прощання і швидким кроком пройшов у ворота. Паша пішла за Річардом. Обернувшись, вона посміхнулася Кевіну і помахала йому рукою.

— Як тобі це вдалося? — Тихо запитала вона. — Нікому ще не вдавалося тут пройти.

Річард галантно відчинив перед нею двері.

— Я дав йому їжу для роздумів, — відповів він, — і привід для хвилювань.

Паша постукала в наступні двері і, отримавши дозвіл, увійшла разом з Річардом в напівтемну приймальню, де сиділи дві сестри, кожна за своїм столом.

Паша зробила реверанс.

— Сестри, я послушниця Паша Маєс, — сказала вона, — а це — наш новий учень Річард Сайфер. Він хотів би бачити абатису.

Обидві сестри невдоволено втупилися в неї. Та, що справа, відповіла:

— Абатиса зайнята. Ти вільна, послушниця. Злегка збліднувши, Паша знову присіла:

— Спасибі, що приділили мені увагу, сестри.

— Так, дякую вам, сестри, і передайте абатисі мої найкращі побажання, — додав Річард. Коли вони вийшли, Паша нагадала:

— Я ж казала, що вона не захоче нас прийняти.

— Ну що ж, ми зробили все, що від нас залежало. Спасибі тобі за поблажливість.

Він і так знав, що Паша права. Просто йому треба було подивитися, як тут все влаштовано, і запам'ятати розташування приміщень. Річард, якого як і раніше обтяжував полон, вирішив підійти до справи по-іншому. Спочатку треба трохи почекати і подивитися, чому вони зможуть його навчити. Краще б йому звільнитися від нашийника, не заподіявши нікому шкоди.

Вони увійшли в будинок Гійома — будівля, де знаходилися покої Річарда. Йому вже пояснили, що Гійом був великим пророком. Тут, на сходовому майданчику, до Річарда підійшов якийсь сором'язливий юнак. Світловолосий, з короткою стрижкою, він був одягнений у ліловий балахон, окантований по коміру сріблястою парчею.

Через звички сутулитися юнак здавався нижче, ніж був насправді. Він вклонився Паші, уникаючи зустрітися з нею поглядом.

— Будь благословенна, Паша, — промовив незнайомець. — Ти прекрасно виглядаєш сьогодні. Смію сподіватися, у тебе все добре.

Паша насупилася, явно пригадуючи, хто це.

— Уоррен, якщо не помиляюся? — Він радісно кивнув, здивований, що вона пам'ятає його ім'я. — У мене все добре, Уоррен, дякую за увагу, А це Річард Сайфер.

Уоррен боязко посміхнувся Річарду:

— Так, я пам'ятаю. Ти вчора зустрічався з сестрами Світла.

— Ти, мабуть, теж уже чув про мрісвіза? — Зітхнувши, запитала Паша.

— Про мрісвіза?

— Річард убив його. Ти про це хотів запитати?

— Правда? Убив мрісвіза?.. Ні, я не про те… — Він повернувся до Річарда. Я хотів запитати, чи не спустишся ти, коли зможеш, разом зі мною в скрипторіум, щоб ми разом подумали над пророцтвами.

Річарду не хотілося розчаровувати хлопця, але пророцтва його не цікавили.

— Я задоволений твоєю пропозицією, Уоррен, — відповів він, — але, боюся, я не сильний в рішенні головоломок. Уоррен знітився:

— Звичайно, я розумію. Небагато людей цікавляться книгами. Я тільки думав… ну раз ти згадав то пророцтво, вчора, то, може, тобі цікаво буде поговорити зі мною про це. Є один чудовий твір… Але я розумію… Вибач, що потурбував тебе. Річард насупився:

— Що за пророцтво?

— Те, що ти згадав вчора. Що ти… е-е… Несучий смерть. Здається, раніше я нічого подібного в книгах пророцтв не зустрічав… Якщо є пророцтво, яке відноситься до тебе, тому я подумав… — Він осікся і знову втупився в підлогу. — Але я розумію. Вибач…

Він повернувся, щоб піти, але Річард обережно взяв його за руку.

— Я сказав, що не сильний у вирішенні головоломок. Але, можливо, ти навчиш мене дечому, щоб я не був таким невігласом в цьому питанні.

Уоррен засяяв. Він відразу випростався і опинився майже одного зросту з Річардом.

— Так, добре, — сказав він, — я дійсно дуже хотів би поговорити з тобою про це пророцтво. Про нього багато сперечаються… Може бути, з твоєю допомогою…

І тут якийсь широкоплечий чоловік у скромному балахоні з Рада-Хань на шиї легко відсторонив Уоррена.

— Добрий вечір, Паша, — недбало кинув він. — Скоро вечеря. Сьогодні я вирішив запросити тебе. Якщо ти приведеш себе в порядок і зробиш зачіску, це буде просто чудово. А то зараз ти справжня нечепура.

Він уже зібрався піти, не чекаючи відповіді, але Паша затримала його.

— Боюся, на сьогодні в мене інші плани, Джедідія.

Джедідія неуважно глянув на Річарда:

— Ти про цього селюка? Ви що ж, збираєтеся разом з ним дрова рубати або кроликів свіжувати?

— Я впізнав тебе, — сказав Річард. — Це ж ти викрикнув з балкона «сам один?»

Джедідія поблажливо посміхнувся:

— Це було резонне запитання, чи не так?

— Річард убив мрісвіза, — вагомо сказала Паша. Джедідія зобразив здивування.

— Дуже хоробрий вчинок для селюка.