Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Але ти-то жодного не вбив, — вставив Уоррен. Джедідія обдарував його нищівним поглядом. Уоррен знову зіщулився.

— Ти-то чого під ногами плутаєшся. Кріт? — Різко запитав Джедідія і повернувся до Паші. — А ти сама бачила, як він убив цю тварюку? Він був в лісі один. Може, він просто знайшов мрісвіза, який помер від старості, проткнув його своїм мечем, а потім склав небилицю, щоб тобі сподобатися? Він посміхнувся, подивившись на Річарда. — Чи не так чи була справа, селючок?

Річард посміхнувся:

— Ну, тут ти мене спіймав. Потрапив в точку.

— Так я і думав. — Джедідія знову повернувся до Паші. — Приходь до мене пізніше, дитинко, і я покажу тобі справжнє чаклунство. Чари чоловічої сили.

Він велично пішов.

— Навіщо ти це сказав? — Обурено запитала Паша. — Навіщо ти допускаєш, щоб він так думав?

— Я сказав так заради тебе, — пояснив Річард. — Я думав, ти хочеш, щоб я перестав бути джерелом неспокою і поводився розсудливо.

— Ну добре. — Вона махнула рукою. Річард повернувся до зніченого Уоррена:

— Якщо він щось зробить тобі, Уоррен, приходь і розкажи мені про це. Це він на мене зараз розізлився, але нехай навіть не думає зривати зло на тобі.

Обличчя Уоррена прояснилося:

— Правда? Спасибі тобі, Річард. Але не думаю, щоб він став возитися зі мною. А ти приходь в підвал, коли буде час, добре? — Він соромливо посміхнувся Паші.

— Доброї ночі, Паша. Мені було так приємно знову побачитися з тобою!

Паша посміхнулася:

— Доброї ночі, Уоррен. — Провівши його поглядом, вона повернулася до Річарда.

— Дивний юнак. Я ледве змогла згадати його ім'я. Всі називають його просто Кріт. Він майже не вилазить зі своїх архівів. А ти, Річард, подружився сьогодні з людиною, від якої тобі не буде користі, і придбав небезпечного ворога. Не зв'язуйся з Джедіді. Це — майстерний чарівник, майже випускник. Поки ти не навчишся захищатися за допомогою свого Хань, він може заподіяти тобі шкоду. Може навіть вбити тебе!

— А я-то думав, що ми тут — одна велика, щаслива родина, з'єхидничав Річард.

— Між чарівниками існують свої негласні відносини, — відповіла Паша. — Самі могутні борються за першість. Іноді ця боротьба стає дуже небезпечною. Джедідія вважається гордістю Палацу. Йому не до душі одна навіть думка про загрозу його лідерству.

— Навряд чи я можу представляти загрозу для чарівника.

— Джедідія не вбив жодного мрісвіза, і про це всі знають.

Річард, відчуваючи себе трохи незручно в обраному Пашею червоному плащі, намагався знайти розраду в сочевичній каші, яку приготували спеціально для нього. Паша наділа розкішне темно-зелене плаття, яке швидше оголювало, ніж прикривало її тіло. Річард подумав, що її груди відкриті більше, ніж дозволяє сором'язливість. Молоді люди, запрошені сестрами або своїми наставницями-послушницями, їли мало, але постійно дивилися на жінок. Ніхто з них не залишив без уваги Пашу.

Багато підходили до них, представлялися Річарду, говорили, що хочуть з ним познайомитися, і обіцяли показати йому найцікавіші місця в місті. При цих словах Паша червоніла. Річард запитав когось, чи знає він, де воїни купують пиво, і новий знайомий пообіцяв провести його туди, коли він захоче.

До нього підходили і сестри — молоді і літні, гарненькі і не дуже. Всі вони вели себе так, немов вчора нічого не трапилося. Коли Річард запитав Пашу, вона відповіла, що сестри Світла розуміють труднощі молодих людей, які потрапляють в незнайому обстановку.

Одні сестри посміхалися і говорили, що їм було б приємно з ним працювати.

Інші строго заявляли, що не потерплять з його боку ніякого недбальства. Він, в свою чергу, обіцяв їм, що й сам постарається не давати нікому приводу дорікати йому, дивуючись власним словам.

Вже в самому кінці вечері прибігли дві гарненькі дівчини, одна в рожевій атласній сукні, інша — в жовтій. Вони переходили від столика до столика і нашіптували щось молодим людям. Нарешті обидві зупинилися біля столика, де сиділи Річард з Пашею. Одна з них нахилилася до Паші.

— Ти чула? Джедідія впав зі сходів! — Очі її так і блищали. І, уявляєш, ногу зламав! Паша охнула:

— Не може бути! Ми ж тільки що його бачили. Дівчина захихотіла:

— В тому-то й річ. Це відбулося всього кілька хвилин тому! З ним зараз працюють цілительки.

— Але як це сталося? Дівчина знизала плечима:

— Звичайна неприємність. Спіткнувся об килим і гепнувся. — Вона понизила голос. — Кажуть, він від люті спопелив килим.

— Чарівним вогнем?! У Палаці? — Здивувалася Паша. — Але ж це злочин…

— Ні-ні, звичайно не чарівним, дурненька. Навіть Джедідія не настільки нахабний. Вогонь був звичайний. Але це ж був один із найбільш старовинних килимів у Палаці! Сестри дуже незадоволені подібною нестриманістю. Вони зробили так, щоб у нього все пройшло тільки до ранку. У покарання.

Переказавши свіжу плітку, дівчата звернули увагу на Річарда. Паша представила їх як своїх подруг, Селію і Дульче. Послушниць, які також мали учнів. Річард розмовляв з ними дуже люб'язно і навіть похвалив їх туалети і зачіски. Обидві заусміхалися.

Коли вони нарешті пішли, Паша взяла його за руку і подякувала йому.

— За що? — Здивувався він.

— До сих пір мені ще не дозволяли вечеряти разом з сестрами і з послушницями, у яких є учні. Це — в перший раз. Ти був такий люб'язний з усіма! Я страшно рада, що ми тут сьогодні разом. І ти такий красивий в цьому вбранні.

— До такої сукні ти могла б підібрати і більше вельможного супутника, зауважив Річард, розстібаючи мереживний комір. — Але я ніколи не носив таких нарядів. По-моєму, на мені все це виглядає якось безглуздо.

Паша задоволено посміхнулася:

— Можеш не сумніватися, що Селія і Дульче аж ніяк не вважають, що в тебе безглуздий вигляд. Дивно, що ти не помітив, як блищали їх очі. Мені навіть