Танок драконів - Джордж Мартін

— Я не можу покладатися на пошесть, яка понищить воріженьків. Відпустіть гарну Мерис. Негайно.

— Як накажете. Однак... Ваша світлосте, пробачте мені таку сміливість, але є інакший шлях...

— Дорнський? — зітхнула Дані. Троє дорнян були запрошені на бенкет, як і належиться княжичеві Дорнському за титулом, але Резнак завбачливо всадовив їх якнайдалі від Даниного лорда-чоловіка. Не схоже, що Гіздар ревнивий, але жодному чоловікові не сподобається присутність суперника поряд з молодою дружиною.— Хлопчина приємний і говорити вміє, але...

— Дім Мартелів — стародавній і шляхетний, він понад століття лишався відданим другом дому Таргарієнів. Я мав честь служити з двоюрідним дідусем княжича Квентина у королівській варті вашого батька. Княжич Левин був найдоблеснішим побратимом, якого тільки можна уявити. І Квентин Мартел тої самої крові, повірте.

— Я б повірила, якби він приїхав з п’ятдесятьма тисячами мечників, про яких говорить. Натомість він з’являється з двома лицарями і пергаментом. А цей пергамент захистить моїх людей від юнкайців? Якби він прибув з флотом...

— Сонцеспис ніколи не мав великої морської потуги, ваша світлосте.

— Ні,— кивнула Дані: вона достатньо знайома з історією Вестеросу, щоб це знати. Наймірія висадилася на піщаних дорнських узбережжях з десятьма тисячами кораблів, однак коли вона побралася зі своїм дорнським князем, спалила їх усі й більше навіть не дивилася на море.— Дорн занадто далеко. Щоб потішити княжича, мені доведеться покинути своїх людей. Слід просто відіслати його додому.

— Дорняни відомі своєю впертістю, ваша світлосте. Пращури княжича Квентина воювали з вашими пращурами майже двісті років. Він без вас не поїде.

«Тоді просто загине тут,— подумала Данерис,— хіба що я його недооцінюю».

— Він ще тут?

— П’є зі своїми лицарями.

— Приведіть його до мене. Час йому познайомитися з моїми дітьми.

На довгому похмурому обличчі Баристана Селмі майнув сумнів.

— Як накажете.

Король сміявся разом з Юрхазом зо Юнзаком та іншими юнкайцями. Дані не думала, що він за нею скучив, але про всяк випадок, якщо він раптом питатиме про неї, веліла служницям переказати йому, що пішла до вітру.

Сер Баристан уже чекав біля сходів з княжичем Дорнським. Мартелове квадратне обличчя розчервонілося. «Забагато вина хильнув»,— вирішила Дані, хоча хлопець щосили старався цього не показувати. Якщо не рахувати низки мідних сонць, які прикрашали його пояс, дорнянин був одягнений просто. «Його кликали Жабкою»,— пригадала Дані. Вона розуміла чому. Вродливим його не назвеш.

— Княжичу,— всміхнулася вона,— спускатися далеченько. Ви точно не передумали?

— Ні, з ласки вашої світлості.

— Тоді ходімо.

Попереду них рухалося двоє незаплямованих зі смолоскипами, а позаду йшло двоє бронзових бестій — один у масці риби, а другий у масці яструба. Навіть у її власній піраміді, у цей щасливий мирний і святковий вечір, сер Баристан наполіг, щоб Дані всюди ходила тільки з охороною. Маленький гурт спускався в мовчанні, дорогою тричі зупиняючись перепочити.

— Три голови у дракона,— заговорила Дані, коли залишився один проліт сходів.— Мій шлюб не повинен знищити всі ваші надії. Я знаю, чому ви тут.

— Через вас,— з незграбною галантністю озвався Квентин.

— Ні,— сказала Дані.— Через вогонь і кров.

У одному зі стійл затрубив слон. Від ревіння, яке у відповідь почулося знизу, Дані зненацька відчула хвилю жару. Квентин стривожено звів погляд.

— Дракони відчувають, коли вона десь поряд,— пояснив йому сер Баристан.

«Будь-яка дитина впізнає свою матір,— подумала Дані.— Коли море висохне, а гори розвіються по вітру, як листя...»

— Вони мене кличуть. Ходімо.

Узявши княжича Квентина за руку, вона повела його в яму, де були ув’язнені її дракони.

— Залишайтеся тут,— сказала вона серові Баристану, поки незаплямовані відчиняли величезні залізні двері.— Мене захистить княжич Квентин.

Вона потягнула дорнського княжича за собою усередину, де вони зупинилися над ямою.

Дракони вигинали шиї, поглядаючи на них палючими очима. Вісеріон розірвав одного ланцюга, а інші розплавив. Він чіплявся до склепіння ями, неначе велетенський білий кажан, глибоко уп’явши кігті в обгорілу й потріскану цеглу. Рейгал, досі в ланцюгах, обгризав волячу тушу. Кістки на дні ями просіли глибше відтоді, як Дані була тут востаннє, стіни й підлога стали сіро-чорні — здавалося, від цегли залишився тільки попіл. Довго вона не витримє... а за нею — тільки земля й каміння. «Чи зможуть дракони викопати хід у землі, як вогненні полози давньої Валірії?» Дані сподівалася, що ні.

Дорнський княжич побілів, як молоко.

— Я... я чув, що їх троє.

— Дрогон полетів на полювання,— сказала Дані — решту йому знати необов’язково.— Білого звати Вісеріон, а зеленого — Рейгал. Я їх назвала на честь своїх братів.

Її голос відлунював від обвуглених мурів і здавався тоненьким дівчачим голоском, а не голосом королеви й завойовниці, а тим паче не голосом радісної нареченої.

Рейгал відповів їй ревінням, і яму, немов червоно-жовтий спис, пронизав вогонь. Вісеріон підхопив його крик, пустивши жовтогаряче з золотом полум’я. Коли він ляснув крилами, в повітря злетіла хмара сірого попелу. На ногах дракона забряжчали-забриніли розірвані ланцюги. Квентин Мартел аж відскочив на фут.

Жінка жорстокіша могла б і посміятися з нього, але Дані, стиснувши його за руку, промовила:

— Мене вони також лякають. Цього нема чого соромитися. У темряві мої діти дичавіють і сердяться.

— А ви... ви збираєтеся на них літати?

— На одному з них. Усе, що я знаю про драконів, я дізналася переважно в дитинстві від брата й вичитала у книжках, але кажуть, що навіть Ейгонові Завойовнику не підкорялися Вагар і Мераксис, а його сестри не літали на Балеріоні Чорному Жасі. Дракони живуть довше за людей, і після Ейгонової смерті у Балеріона були й інші вершники... але одна людина ніколи ще не літала на двох драконах.

Вісеріон знову засичав. Між зубами в нього показався дим, а в глибині горлянки завирувало полум’я.

— А вони... лячні.

— Вони дракони, Квентине,— сказала Дані та, звівшись навшпиньки, легенько розцілувала його в обидві щоки.— Так само, як і я.

Юний княжич ковтнув.

— Я... я теж маю в жилах кров драконів, ваша світлосте. Мій рід іде від першої Данерис, Таргарієнської королівни, яка була сестрою короля Дейрона і дружиною князя Дорнського. Він для неї збудував Водосад.

— Водосад? — Дані, якщо по правді, дуже мало знала історію Дорну.

— Улюблене місце мого батька. Він би