Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Чандален, я поки не знаю відповіді на ці питання. Мені потрібно в Ейдіндріл.

Чарівник краще знає, що робити. Річарду потрібна допомога. Ми і так занадто затрималися тут. Тепер треба поспішати. Ми повинні поговорити з воїнами і відправитися в дорогу. Вони тут? Він кивнув.

— Тоді нам пора.

Вона хотіла встати, але Чандален утримав її.

— Вони всю ніч стояли біля входу, я не впускав їх сюди, — сказав він. — Я боявся, що ти умреш цієї ночі. Я не знав, чи вчасно я дав тобі квессін-доу.

Ми не знали, що Пріндін труїть тебе, і труїть давно. Якби ти померла, я не зміг би повернутися до свого народу. Але не тільки тому я радію, що ти залишилася жива. Я радію тому, що ти — хороша дочка для Племені Тіни. Ти захищала наш народ, ти, як і я, билася з ворогами. Але все ж ти повинна залишити це мені. Ти повинна битися з ворогом не так, як Чандален, а так, як вмієш це робити ти.

Келен посміхнулася:

— Ти маєш рацію. Спасибі, що ти всю ніч просидів зі мною. Мені так шкода, що тебе поранили. Він знизав плечима:

— Коли-небудь, якщо я знайду собі подругу, я покажу їй шрами, і нехай вона знає, як хоробрий Чандален! Келен засміялася:

— Звичайно, на неї справить враження, коли вона побачить, що тебе поранили стрілою. Чандален похитав головою.

— Якщо в мене потрапила стріла, це не означає, що я — хоробрий. Стріла може потрапити в будь-кого. Я хоробрий тому, що не кричав, коли вирізали стрілу!

Нехай коли-небудь, подумала Келен, якась жінка знайде з ним щастя.

— Я рада, що добрі духи захистили тебе і ти тепер зі мною, — сказала вона.

Чандали пильно подивився на неї:

— Не знаю, як це вийшло, але мені чомусь здається — Пріндін промахнувся не тільки тому, що мене захистили духи.

Вона мовчки посміхнулася. Але, поглянувши на мертве тіло, перестала посміхатися.

— Бідолаха Тоссідін! — Сказала вона сумно. — Він так любив брата.

— Я знав його з дитинства, — відповів Чандалов. — Обидва вони приставали тоді до мене з проханнями навчити їх чому-небудь. Обидва вони хотіли слідувати за мною. — Він раптом замовк і якийсь час думав про щось своє. Потім він немов прокинувся і продовжував:

— Люди чекають нас. Вони дуже турбуються про тебе.

Вони вилізли з куреня. Уже було світло. При їх появі воїни встали.

Капітан Райан кинувся вперед, але тут раптом його відтіснив велетень з пораненою рукою. У здоровій руці він стискав величезну бойову сокиру.

— Орск! — Вигукнула Келен. — І ти живий! Очі його почервоніли від сліз.

Келен згадала, як плакав її батько, коли захворіла її мати і його пані.

— Пані! — Вигукнув Орск. — Ти жива! Наказуй!

— Орск, всі ці люди — мої друзі. Тобі немає чого їх зупиняти. Я в безпеці. Мені буде приємно, якщо ти поки спокійно посидиш тут.

Він тут же опустився на землю. Келен запитально подивилася на Чандалена.

Він знизав плечима:

— Я бачив, що він захищав тебе, а Пріндін хотів убити його, тому я і йому дав квессін-доу. Наші воїни просто витягли стрілу з його тіла. Не знаю, наскільки небезпечна його рана, але вона його зовсім не хвилює. Він думає тільки про тебе. Мені вдалося умовити його не входити в курінь, лише коли я сказав, що ти не видужаєш, якщо тебе зараз не залишити в спокої.

Келен тільки зітхнула. Їй боляче було дивитися на обличчя цього одноокого гіганта, який так віддано поглядав на неї.

— Як йдуть бої? — Запитала вона у Райана, що нетерпляче чекав її слів.

— Що там бої! Ти-то як себе почуваєш? Ти налякала нас до смерті! — Він подивився на Чандалена і Орска. — Ці двоє не дозволили мені навіть поглянути на тебе.

— Така вже у них робота, — сказала Келен. — Я дякую вам усім за те, що ви так тривожилися про мене. Чандален врятував мене.

— Але що тут сталося? Десять людей, котрих я залишив тут, убиті, Пріндін і Тоссідін — теж. І ще купа воїнів знайшли тут свій кінець. Ми боялися, що вони вбили тебе.

Келен зрозуміла, що Чандален їм нічого не сказав.

— Один з убитих, он той — Рігс, був головним в іхньому війську, — відповіла вона. Більшість його людей убив Орск. Воїни Ордена хотіли захопити і мене. Пріндін вбив наших вартових, свого брата і намагався вбити мене.

В рядах воїнів пролунали здивовані вигуки.

Райан витріщив на неї очі.

— Пріндін! Не може бути! О духи, але чому? Дочекавшись, поки настане тиша, вона відповіла:

— Пріндін — дитя погибелі.

Знову вона почула гомін. Хтось тихо повторив слова «дитя погибелі».

— Ви славно бились, хлопці, — продовжувала Келен. — Але тепер вам належить битися без мене. — Воїни не приховували свого розчарування. — Я ніколи не залишила б вас, якби не знала, що ви можете чудово впоратися самі. Ви всі боролися як герої.

Воїни відразу немов стали вище ростом. Вони слухали Келен, як слухали б свого полководця.

— Я пишаюся вами, але військо Імперського Ордена — не єдина загроза для Серединних Земель. І доказ тому — Володар тьми послав дитя погибелі, щоб покінчити зі мною. Сам Імперський Орден був підпорядкований Володареві. І зараз я повинна подумати про цю, більш страшну загрозу для всього світу живих. Я знаю, що такі воїни, як ви, можуть завдати поразки війську Ордена!

Тільки зараз Келен зауважила, що шия більше не болить. Вона торкнулася рукою того місця, де залишився слід від укусу — його більше не було.

Схоже, хватка Володаря дійсно ослабла.

Келен знову звернулася до воїнів: