Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

«Скористайся тим, що маєш, — почув він внутрішній голос. Скористайся тим, що тут. Не думай ні про що».

І тут Річард згадав, як стояв на Хмарному Камені. На цьому камені стояло багато чарівників ще до нього, ще до Зедда. І тоді, стоячи на камені, він немов сам пережив те, що переживали ті, що стояли на цьому камені колись. Він відчував, як вони, і бачив, як вони, і зрозумів, як діє магія.

Тепер він знав сенс пророцтва.

Раніше він користувався Мечем Істини, не замислюючись про природу його магії. Але ж цей меч побував у багатьох руках. Клинок зберігав пам'ять про кожнен поєдинок кожного Шукача. А значить, він, Річард, володів тепер військовим мистецтвом сотень і сотень чоловіків і жінок, сотень і сотень добрих людей і злих людей.

З кола вийшов перший боєць.

«Будь пір'їнкою, а не. Каменем. Лети по волі вітру».

І коли воїн кинувся на Річарда, його наче вітром віднесло в сторону.

Ні, Річард не став наносити удар, він просто підкорився магії меча. І противник, пролетівши повз, впав на землю.

Його місце тут же зайняв новий.

І знову Річард ухилився і, коли нападник виявився досить близько, мечем перерубав ратище його списа.

Ще один ворог напав ззаду. Річард збив його з ніг.

Він цілком віддався у владу магії меча і не замислювався більше, що робити. Все виходило само собою. Він лише намагався стримувати лють клинка — він не хотів нікого вбивати.

Чим швидше нападали вороги, тим швидше діяв Річард. Він маневрував, ухиляючись від ударів, намагаючись обеззброїти бійців бака-бан-мана, не вбивав їх. Нарешті він визнав, що цього достатньо. — Дю Шайю! — Крикнув Річард. — Зупини їх, поки ніхто не постраждав!

Це було помилкою. Варто було йому на мить відволіктися від битви, як списоносець мало не завдав йому удару. Загроза посилила лють магії. Але… Річард міг би вбити нападника. Він не вбив його. Ударом меча він відрубав воїну руку. Пролунав крик.

Жіночий крик.

Він знав, що серед воїнів бака-бан-мана є жінки. Але що робити? Якщо він перестане захищатися, вони вб'ють його. Перша кров підігріла лють, і тепер його охопило бажання вбивати. Адже він просив, щоб вони зупинилися. Але вони не побажали зупинятися…

Він розрубував списи, але вороги хапали нові і знову нападали на нього. Він ухилявся від них так, наче був тінню. Він прагнув зберегти сили і вимотував противника в безплідній боротьбі.

Тепер уже і воїни з зовнішнього кільця зупинилися і, граючи мечами стали — наступати на нього. Їм давали дорогу списники. Не чекаючи, поки мечоносці наблизяться до нього, Річард сам пішов їм назустріч. Вороги відступили в подиві, коли Меч Істини поламав леза двох мечів.

— Дю Шайю, прошу тебе! — Знову крикнув він. — Я Не хочу нікого вбивати!

Жодної відповіді.

Мечоносці рухалися набагато швидше тих, що з списами. Відвернувшись лише на мить, він здійснив ще одну небезпечну помилку. Раптово він відчув біль у боці. Він навіть не помітив, хто завдав удару, і лише інстинкт врятував його від вірної смерті. Поранення було легким.

Тепер, коли пролилася його кров, магія меча ще посилила гнів Ричарда, а його майстерність зросла, помножене на майстерність тих, хто раніше володів Мечем Істини. Тих, хто був немов незримо присутній тут разом з ним. Він дав ворогам можливість одуматися, але тепер шляху назад не було.

Він став Несучим смерть.

Він дав волю люті і перестав стримувати магію меча.

Він сам почав танець смерті.

Більше жоден ворожий меч не зачепив Річарда. Він відбивав удари так, наче робив це вже тисячі і тисячі разів. Так, наче був кращим воїном на світі.

Кожне напад тепер неминуче закінчувалося смертю нападника. Він бачив, як падали замертво вороги — чоловіки і жінки. Бачив кров, струмуючу по землі. Перед ним розгорталася нескінченна і страшна картина вбивства.

Коли на нього напали відразу двоє, він сам не помітив, як в лівій руці у нього опинився ніж. Одному він перерізав горло, другого зарубав мечем. І обидва впали мертвими.

Тиша настала раптово. Ніхто більше не рухався навколо Річарда. Одна тільки жінка стояла на колінах, намагаючись підвестися. Коли їй вдалося встати, вона витягла з-за пояса кинджал і з криком кинулася на нього.

Він продовжував стояти, немов статуя. Жінка занесла ніж. Меч Істини вразив її в серце.

Так, він був Несучим смерть, і це була воістину смертельна битва.

Річард в люті подивився на Дю Шайю, яка все так же стояла на камені.

Вона спустилася до нього з непокритою головою, схилила коліно і опустила голову.

Не тямлячи себе від гніву, він підійшов до неї і приставив до її горла вістря меча.

Дю Шайю подивилася йому в очі.

— Прийшов Кахарін!

— Хто це, Кахарін?

— Той, хто танцює танець духів, — відповіла вона, пильно дивлячись на Річарда.

— Танцює танець духів, — машинально повторив він.

Тепер він все зрозумів. Адже він брав участь у цьому танці смерті разом з духами тих, хто володів мечем до нього. Він закликав мертвих, викликав духів тих, що пішли! Річард ледь не засміявся.

— Я ніколи не пробачу тебе, Дю Шайю, — сказав він. — Не прощу того, що ти змусила мене вбити їх. Я врятував тобі життя тому, що вбивства ненависні мені, а ти змусила мене пролити кров тридцяти чоловік!

— Прости, о Кахарін, — відповіла вона, — що з моєї вини ти взяв на себе такий тягар! Але лише кров тридцяти бака-бан-мана могла зупинити вбивства.

Тільки так ми могли послужити духам.

— Як можна служити духам, вбиваючи?

— Коли чаклуни захопили нашу землю, вони вигнали нас в ці місця. Тоді вони веліли