Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

нам навчити Кахаріна, танцюючого з духами. Тільки Кахарін може перешкодити Духу Тьми захопити світ живих. Кахарін же прийде в світ подібно дитині, яку треба навчити. Ми повинні зробити частину цієї справи: навчити його танцю духів. Хіба ти нічому не навчився цієї ночі? — Річард мовчки кивнув. — Я хранителька заповідей нашого народу. Ми повинні були навчити тебе.

Якби ми не прислухалися до слів пророцтва, Кахарін не пізнав би самого себе і залишився б беззахисним перед силами смерті. Ми стали жертвою маженді, щоб завжди пам'ятати про наш обов'язок і зберегти своє бойове мистецтво.

Чаклунки з того боку допомагали маженді. Вони зробили так, щоб нам не було куди бігти, щоб нам постійно щось загрожувало і щоб ми не забули про свій обов'язок. Нам було передбачено, що поява Кахаріна призведе до смерті тридцяти бака-бан-мана і буде супроводжуватися танцем духів. І ще було передбачено, що, коли він з'явиться, ми повинні підкоритися йому. Ми перестанемо бути вільними людьми і будемо коритися його волі. Твоєї волі, Кахарін. Ще ми знали, що кожного року одна з нас, в молитовному платті, повинна відправлятися на нашу землю, молитися духам, і тоді нам буде посланий Кахарін, який поверне нам нашу землю, якщо ми виконаємо свій обов'язок. Річард стояв, як уві сні.

— Цієї ночі ти забрала в мене щось дуже дороге, Дю Шайю, — промовив він нарешті. Вона піднялася на ноги.

— Не говори мені про втрати, Кахарін. Мої п'ять чоловіків, яких любила я і любили мої діти, з якими ми не бачилися відтоді, як мене захопили в полон, були серед тих, кого ти вбив.

Річард впав на коліна.

— Прости мене, Дю Шайю! Вона поклала руку йому на голову.

— Для мене честь бути жінкою, присвяченою духам, саме тепер, коли з'явився Кахарін. Я повинна представити тебе моєму народу. Але і ти повинен повернути нам нашу землю, як було передбачено пророками.

Річард підняв голову.

— А хіба було передбачено, що саме я повинен повернути вам вашу землю?

Вона похитала головою.

— Тільки те, що ми повинні допомогти тобі, а ти допоможеш нам. Наказуй, Кахарін.

— Я наказую, — тихо сказав він, — припинити вбивства. Я дав тобі чарівний свисток, щоб встановити мир з маженді. Крім того, тобі потрібно буде виконати обіцянку і знайти нам провідника до Палацу пророків.

Не піднімаючи голови, Дю Шайю клацнула пальцями. Вперше Річард зауважив, що навколо галявини зібралися люди. Вони стояли на колінах, схиливши голови. По сигналу Дю Шайю кілька людей встали і пішли до них.

— Проведіть його у великий кам'яний будинок, — веліла Дю Шайю.

Річард подивився їй в очі.

— Пробач, що я вбив твоїх чоловіків. Я не хотів цього. Її очі стали такими ж бездонними, як у сестри Верни, відьми Шоти або у Келен. Він знав, що так буває у тих, хто відзначений даром. Вона посміхнулася. Як вона могла посміхатися зараз?

— Вони були найбільш гідними з бійців бака-бан-мана, — сказала вона. — Їм випала честь навчати Кахаріна. Вони віддали свої життя заради свого народу. Вони увінчали себе славою і будуть жити в наших легендах. — Вона торкнулася рукою його оголених грудей. — Тепер моїм чоловіком будеш ти!

Річард здивовано втупився на неї:

— Що?

— Я ношу молитовне сукню. Я жінка, присвячена духам. А ти — Кахарін.

Ти мій чоловік по древньому закону.

Річард похитав головою:

— Але я не можу. У мене вже є…

Він осікся. Келен прогнала його. У нього нікого немає.

Вона знизала плечима:

— Могло бути й гірше. Остання жінка, яка носила молитовну сукню, була зморшкуватою, беззубою старою. Я сподіваюся, тобі приємно дивитися на мене, і я зможу принести радість твоєму серцю. Але я повинна належати Кахаріну, і ні ти, ні я не можемо змінити це.

— Ні! — Річард озирнувся, побачив свою сорочку і знову надів її.

Сестра Верна, що стояла на краю галявини, насторожено стежила за ним. Він повернувся до Дю Шайю:

— Зараз у мене є інші справи. З вбивствами покінчено. Ми з сестрою Вірною повинні потрапити до Палацу. Дю Шайю поцілувала його в щоку. — До зустрічі, Річард Шукач, Кахарін і мій чоловік!

49

Річард і сестра Верна дивилися з зеленого пагорба на долину. Там, внизу, виднілося величезне місто. У променях призахідного сонця сяяли черепичні дахи.

Річард ще ніколи не бачив міста з такою впорядкованою забудовою. На околицях будинки були маленькі, але чим ближче до центру, тим вони ставали більше і красивіше. Навіть тут, на пагорбі, чути було гул тисячного натовпу і гуркіт кінних возів. Видовище настільки захопило Річарда, що він навіть забув, що прийшов сюди не по своїй волі. Здавалося, це місто не можна оглянути повністю, навіть якщо ходити по ньому кілька днів.

Внизу, звиваючись, текла річка, і частина міста на дальньому березі була приблизно вдвічі більше, ніж на їхньому. У дельті цієї величної річки розташовувалися портові будівлі: на березі і на воді виднілося безліч човнів і величезних суден під білими вітрилами. Серед них були навіть трищоглові кораблі. Річард і не знав, що кораблі бувають такі великі.

Вдалині, на горизонті, він побачив море, освітлене сонцем.

На одному з островів височів величезний палац, схожий швидше на фортецю.

Стіни, фортечні вали, башти, криті дворики становили ціле містечко з гаями, галявинами і ставками. Палац-фортеця панував над островом, придушуючи його своєю міццю. Звідси, зверху, коли вулиці міста, що розходяться від центра в усі сторони, здавалися тонкими, палац цей нагадував великого павука, що зачаївся посеред павутини.

— Он Палац пророків, — сказала сестра Верна.

— Тюрма, — кинув Річард, не дивлячись на неї. Не звертаючи уваги на його зауваження, вона продовжувала:

— Місто називається Танімура і стоїть на річці Керн. Сам