Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Не хочете — не вірте, вам же гірше. Я ваш бранець, і жити мені нема чого.

Про мене сказано в пророцтві, я — Несучий смерть. — На цей раз ніхто не ризинув нічого сказати. Річард вклав меч у піхви. Несподівано він посміхнувся. Тепер ми з вами розуміємо один одного, розуміємо умови перемир'я, і ви, милі дами, можете відсвяткувати мій полон.

Всі мовчали. Сестра Верна стояла, не піднімаючи голови.

Паша була похмуріше грозової хмари.

Огрядна жінка з суворим обличчям підійшла до Верни, зупинилася навпроти неї і продовжувала стояти, поки сестра не підняла голову.

— Сестра Верна, — сказала вона. — Очевидно, що в тебе немає ні здібностей, ні вмінь, необхідних сестрі Світла. Твій провал занадто очевидний. Ти знижена до послушниці першого ступеня. Ти залишишся послушницею до тих пір, поки, якщо буде на те воля Творця, знову не заслужиш право стати сестрою Світла.

— Так, сестра Марена, — кивнула Верна.

— Послушниці не звертаються до сестер без дозволу. Я не просила тебе звертатися до мене. — Вона простягла руку. — Здай дакрил.

Верна витягла з рукава срібний ніж і простягла його сестрі руків'ям вперед.

— Завтра вранці, — продовжувала сестра Марена, — ти підеш на кухню мити і чистити посуд, поки тебе не визнають придатною до чогось кращого. Ти мене зрозуміла?

— Так, сестра Марена.

— А якщо ти, як я бачу, маєш намір і надалі зі мною сперечатися, ти підеш не на кухню, а на конюшню, вигрібати гній!

— В такому разі, сестра Марена, краще я відразу піду на конюшню, позбавивши тебе від необхідності вислуховувати те, що я думаю.

Сестра Марена почервоніла.

— Добре, послушниця, вирушай на конюшню! Вона подивилася на Річарда, зобразивши подобу усмішки.

— Сподіваюся, це не порушить нашого перемир'я? — З цими словами вона пішла геть.

У залі як і раніше панувало мовчання. Річард глянув на сестру Верну, але вона стояла, нікого не помічаючи, дивлячись в одну точку. Між ними встала Паша.

— Верна не повинна більше цікавити тебе, — різко сказала вона. — У тебе рука в крові, і я зобов'язана про тебе подбати. — Вона зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися. — Сьогодні в твою честь влаштована урочиста вечеря. Можливо, після неї ти відчуєш себе краще. Всі хочуть привітати тебе. — Вона погрозила йому пальчиком. — А ти повинен вести себе добре, наш юний гість!

— Я не голодний, — відповів він. — Покажи мені мою в'язницю, дівчинко.

Вона стиснула кулаки і зло подивилась на нього.

— Добре. Будь по-твоєму. Відправляйся спати без вечері, як бридка дитина.

— Вона повернулася. — Йди за мною.

Сестра Верна смикнула бронзову ручку. Кімната була закрита. Вона зітхнула і постукала. Через тяжкі двері долинув приглушений голос:

— Заходьте.

Двері відчинилися, і сестра увійшла до приймальні. По обидві сторони від дверей, що вели у слідуючий кабінет, за столами сиділи дві жінки. Обидві щось писали в товстих зошитах.

— Я слухаю, — сказала одна з жінок, не піднімаючи голови від роботи. — Я прийшла здати подорожній журнал, сестра Юлія.

— Добре, поклади його на стіл. — Сестра Юлія перевернула сторінку. Хіба тобі не слід бути на урочистій вечері на честь вашого прибуття?

Мені здавалося, ти захочеш побачитися з друзями.

— У мене є важливіші справи, ніж відвідини урочистих вечерь, відповіла сестра Верна. — Я повинна вручити шляховий журнал особисто абатисі. Я бажаю поговорити з нею, сестра Юлія.

Обидві жінки відірвалися від роботи.

— Але абатиса не збиралася розмовляти з тобою, сестра Верна, — сказала сестра Юлія. — Вона дуже зайнята, і її не можна турбувати по незначних питань.

— Незначних?! У мене не незначне питання.

— Не слід підвищувати тут голос, сестра Верна, — попередила друга жінка.

Верна зробила крок вперед. Повітря замерехтіло і ущільнилося. Незримий щит заступив двері в кабінет.

— Абатиса зайнята, — повторила сестра Юлія. — Якщо вона вважатиме за потрібне, вона сама пошле за тобою. Поклади на мій стіл шляховий журнал, і я передам його їй.

Зціпивши зуби, Верна постаралася говорити спокійно.

— Мене понизили до послушниці. — Обидві жінки разом подивилися на неї. Так, понизили до послушниці, хоча я виконувала всі вказівки абатиси. Незважаючи на всі мої прохання, вона не дозволила мені виконати свій обов'язок, і тепер я покарана за свою слухняність. Я повинна хоча б дізнатися, чому це відбулося.

Сестра Юлія повернулася до другої жінки.

— Сестра Фінелла, відправте рапорт наставниці послушниць, що послушниця Верна Совентрін прийшла до приймальної абатиси без дозволу і без запрошення і дозволила собі висловлювання, неналежні послушниці, яка сподівається стати сестрою Світла.

Сестра Фінелла невдоволено подивилася на Верну.

— Однак, послушниця Верна, в перший же день твого вступу на шлях послушниці — письмове зауваження! Я сподіваюся, ти навчишся поводитися як слід, якщо хочеш стати сестрою Світла.

— Це все, послушниця, — сказала сестра Юлія. — Ти вільна.

Верна повернулася до них спиною, але, почувши клацання пальців, озирнулася і побачила, що сестра Юлія тепер стукає долонею по столу.

— Не забудь про дорожний журнал. І хіба так повинна йти послушниця, коли сестри відпускають її?

Верна витягла з-за пояса чорну книжечку і поклала її на стіл.

— Ні, сестра, не так. — Вона зробила реверанс. — Дякую, сестри, що приділили мені увагу.

Тихенько зітхнувши, Верна вийшла, закривши за собою двері.

Вона йшла по залах і коридорах, опустивши очі, дивлячись у підлогу. І раптом, звернувши за ріг, ледь не зіткнулася з кимось. Піднявши голову, вона побачила того, кого не надто сподівалася побачити.

Він посміхнувся такою рідною, знайомою посмішкою.

— Верна! Яка зустріч!

Зовсім