Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— А коли вона стане знову сестрою? — Запитав він.

— Вона повинна служити як послушниці, просуваючись вперед крок за кроком, як інші. Я сама починала з того, що чистила казанки на кухні. Мені довго довелося чекати, коли переді мною відкрилася нинішня можливість. Коли-небудь, якщо Верна буде працювати так само ретельно, як і я, вона теж зможе стати сестрою Світу.

Річард здригнувся. Всі ці неприємності обрушилися на сестру Верну через нього. Він змінив тему.

— А чому нам дозволено вільно розгулювати?

— Тому, що ви не являєте небезпеки для населення. Коли ти оволодієш своїм Хань, з'являться певні обмеження. Городяни бояться хлопчиків, наділених даром: у минулому бували нещасні випадки. Тому тих, хто вільно володіє Хань, просто так в місто не відпускають. Коли ж вони стають чарівниками, на них накладаються ще більш суворі обмеження, і до тих пір, поки їх навчання не закінчиться, їм дозволено перебувати лише в строго певних покоях і залах Палацу. Але ти поки зможеш гуляти вільно.

Я все одно буду знати, де ти, завдяки Рада-Хань.

— Отже, з цієї проклятої штукою мене зможе знайти кожна сестра?

— Не кожна, а тільки та, яка тобі її дала. Та, яка здатна розпізнати її силу. А оскільки я за тебе відповідаю, я теж повинна знати, де ти знаходишся. Тому мій Хань буде налаштований на твій нашийник.

Паша увійшла в темну кімнату, і за помахом її руки відразу загорілися всі лампи.

— Ти повинна навчити мене цьому фокусу, — пробурмотів Річард.

— Це не фокус. Це мій Хань. І це одна з найпростіших речей, яким я буду вчити тебе.

Стеля в його кімнаті було багато розписана і прикрашена ліпниною. На високих вікнах висіли красиві темно-сині штори, стіни були оброблені світлими дерев'яними панелями. По обидві сторони великого каміна стояли колони. Килими встеляли дерев'яну підлогу. Уздовж стін стояли затишні дивани і крісла. Річарду здалося, що ця кімната значно більше його старого будинку в Оленячому лісі. Він зняв заплічний мішок і поставив його біля стіни, поклавши поруч лук і сагайдак зі стрілами.

Праворуч, за заскленими дверима, він виявив вихід на просторий балкон, з якого відкривався прекрасний вид. Річард задумливо подивився вниз — на місто, на рівнину, на пологі пагорби, з яких вони з сестрою Верною почали сьогодні вранці свій шлях.

— Звідси можна милуватися чудовим заходом сонця, — тихо сказала Паша.

Але Річарду було не до того. Він ретельно вивчав розташування фортечних стін і воріт, мости, дороги і вартові пости, намагаючись краще все запам'ятати.

В іншому кінці кімнати були ще одні двері, які вели в спальню, що розмірами лише трохи поступалася вітальні. Річард ще ніколи не бачив такого широкого ліжка. Тут теж була засклені двері, що вели на балкон, але звідси відкривався вид на море.

— Який чудовий краєвид! — Вигукнула послушниця. Помітивши, що Річард вивчає споруди внизу, вона пояснила. — Он там — жіночі покої, в них живуть сестри. — Вона погрозила йому пальчиком. — Від цих покоїв, молодий чоловіче, тобі слід триматися подалі. Хіба що якась сестра сама запросить тебе, — ледь чутно додала вона.

— Як мені слід називати тебе? Сестра Паша? запитав Річард. Вона хихикнула:

— Ні, молодий чоловіче. Я — послушниця. Поки я не доб'юся успіхів у роботі з тобою, я просто Паша. Річард зло покосився на неї.

— Мене звати Річард. Невже так важко запам'ятати?

— Послухай, ти вступив під мою опіку, і…

— Якщо тобі так важко запам'ятати це, — перебив він, — ти ніколи не станеш сестрою. Тому що, якщо ти будеш принижувати мене, не бажаючи називати по імені, я зроблю все, щоб ти не впоралася з випробуванням. Ти зрозуміла мене, Паша?

— Не треба підвищувати на мене голос, молодий… — Вона осіклася. — Не треба підвищувати на мене голос, Річард.

— Так-то краще. Дякую.

Він сподівався, що Паша зрозуміла: він не бажає бути ввічливим з нею, якщо вона сама неввічлива.

Так як на балконі більше нічого цікавого для Річарда не було, він повернувся в спальню.

Паша пішла за ним.

— Послухай, Річард, або ти навчишся поводитися, або…

Його терпіння лопнуло. Він різко повернувся, і Паша зупинилася, ледь не зіткнувшись з ним.

— Ти ж ніколи ніким не керувала, вірно? — Запитав Річард. Вона стояла не рухаючись. — Я бачу, що тобі доручили таку справу вперше, і ти боїшся провалити її. А оскільки ти недосвідчена, то сподіваєшся за допомогою зовнішньої строгості обдурити людей, змушуючи їх думати, що ти знаєш, що робиш, вірно?

— Ну, я…

Він нахилився до неї і подивився прямо в очі.

— Тобі не слід боятися показати мені, що в тебе немає досвіду в роботі з людьми. Тобі варто боятися, що я вб'ю тебе.

— Не смій погрожувати мені!

— Для тебе це гра, — спокійно продовжував він, — виконання якогоось загадкового завданя. Щось на кшталт прогулянки з собачкою на поводку. Ти вважаєш, що отримаєш підвищення, якщо навчиш цю собачку лизати руки. Але для мене це зовсім не гра! Для мене це — питання життя і смерті. Я полонений, на якого почепили ошийник, немов на звіра або на раба. Я навіть не можу сам розпоряджатися собою. Я знаю, ви всі хочете зламати мою волю. Але ти помиляєшся, Паша, якщо думаєш, що я тобі погрожую. Це — не загроза, це — обіцянка.

— Але ти не зрозумів мене, Річард, — прошепотіла вона. — Я хочу стати твоїм другом.

— Ти мені не друг, ти моя тюремщиця. І не треба злити мене чи виявляти зневагу. Адже я можу вбити тебе, як убив ту, що колись наділа на мене інший нашийник.

Паша виглядала розгубленою.

— Річард, я не знаю, що сталося з тобою в минулому, але ми тут ні при чому. Я хочу стати сестрою Світла, щоб нести людям світло