Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
Все ж вона вирішила не здаватися до останнього і постаралася зосередитися на думках про Річарда, якому потрібно допомогти. Це трохи допомогло їй самій.
Дивний стан між сном і дійсністю тривав, і думки про Річарда мовби підтримували зв'язок Келен з дійсністю. Так минуло, як їй здалося, кілька годин.
Неймовірним зусиллям волі Келен нарешті струсила сонне заціпеніння..
Голова важка, все тіло болить… Насилу їй вдалося піднятися. В курені темно і тихо. Свічка майже догоріла.
Може бути, на свіжому повітрі вона прокинеться остаточно?
Руки і ноги погано слухалися, і їй насилу вдалося вилізти з куреня. Уже стемніло, і на небі з'явилися перші зірки. Зробивши перший крок, Келен спіткнулася об щось і впала на сніг. Розплющивши очі, вона побачила, що спіткнулася об чиюсь ногу. На снігу нерухомо лежав чоловік… Людина з відрубаною головою. А поруч на снігу ще мертві… Так, мертві галейці.
Ніхто не встиг навіть вихопити меч, очевидно, їх застали зненацька.
Келен захотілося втекти звідси геть, але вона взяла себе в руки. Думати було важко в тому стані дивного напівсну, від якого ніяк не вдавалося позбутися. Але вона розуміла: той, хто вбив цих людей, напевно, і зараз десь поблизу. Вона торкнулася руки лежачого на снігу. Рука ще тепла. Значить, це сталося тільки що.
У темряві, за деревами, Келен розгледіла якихось людей. Вони теж помітили її і вийшли на поляну. Вони сміялися і голосно перемовлялися, і вона зрозуміла, хто це. Тут було близько дюжини д'харіанців і ще двоє кельтонців.
Воїни Імперського Ордена. Скрикнувши, Келен схопилася на ноги.
В одного з них, у того, хто стояв найближче, на обличчі був слід від копита Ніка. Рана була нашвидку зашита. Він єхидно посміхнувся. Келен дізналася командувача Рігса.
— Ну, от я і знайшов тебе. Сповідниця, — сказав він.
Але тут з бойовим кличем на галявину увірвався якийсь здоровань, ламаючи чагарник. Воїни мимоволі відступили, а Келен відскочила в бік. Одним ударом бойової сокири великан уклав двох. Це був Орск. Мабуть, він всюди шукав її, щоб захистити: той, кого торкнулася сповідниця, не може інакше.
Незважаючи на те що ноги і раніше погано слухалися, Келен побігла геть.
За її спиною чулися крики і дзвеніла зброя. Орск з диким ревом трощив її ворогів. Гілки дерев чіплялися за одяг, вона провалювалася в сніг і не могла бігти швидко.
Переслідувач вхопив її за ногу, і вона впала. Келен шалено пручалася, відбиваючись руками і ногами, але той схопив її за пояс і навалився зверху. Це знову був Рігс.
Там, за деревами, на галявині, йшов бій. А тут їх тільки двоє: вона й Рігс.
Келен з усіх сил намагалася вирватися. Рігс однією рукою схопив її за волосся, а іншою боляче вдарив у бік — у Келен перехопило подих. За першим ударом послідував другий.
— Тепер ти попалася. Сповідниця, — прошипів Рігс. — Тобі більше не втекти, і не думай!
Але він тут один. Що за самовпевненість? Келен долонею торкнулася його грудей. Задихаючись під його вагою, вона промовила:
— Куди втекти, Рігс! Тобі кінець. Тепер ти мій.
— Навряд чи. — Він знову посміхнувся. — Мені сказали, що зараз ти поки позбавлена своєї сили.
Він вдарив її головою об сніг. В очах почорніло. Вона намагалася зосередитися на тому, що необхідно зробити. Рігс знову схопив її за волосся, щоб другий раз вдарити головою об землю. Не можна втрачати свідомість! Треба захистити себе!
Келен дала волю магічній силі. Знову пролунав беззвучний грім. Рігс здригнувся. З дерев посипався сніг, припорошив особа Келен.
Рігс завмер в повному ошаленй.
— Пані, наказуй! — Як би мимоволі вимовив він звичайну в таких випадках фразу.
— Хто сказав тобі, що я зараз безсила?
— Пані, це був…
І тут пущена кимось стріла встромилася йому в шию, ледь не зачепивши Келен. Не встигнувши договорити, Рігс уткнувся головою в сніг.
Хтось схопив убитого за плече і відтягнув убік. Келен подумала було, що це Орск, але вона помилилася. Над нею схилився стривожений Пріндін.
— Сповідниця, ти не поранена? Він не встиг поранити тебе?
Пріндін простягнув Келен руку, допомагаючи їй встати, але вона не торкнулася його руки. Необхідність використовувати свій магічний дар на цей раз підірвала її сили більше звичайного.
На обличчі воїна з'явилася звичайна посмішка.
— Ну, я бачу, ти не поранена, — сказав він. — Ти виглядаєш дуже добре.
— Тобі не було потреби вбивати його, — відповіла вона. — Я вже застосувала свою магію, і він був мій. Він саме збирався розповісти, хто повідомив йому, ніби я безсила…
І тут Пріндін подивився мимо неї так, що вона похолола. Його усмішка раптом здалася їй жахливою. Продираючись крізь зарості, до них підійшов Орск.
— Пані! Ти не постраждала? — Запитав він. Вона вже чула, що сюди підходять її друзі. До неї долинув голос Чандалена. Пріндін швидко приготувався стріляти з лука. Орск підняв сокиру.
— Пріндін! Не треба! — Закричала Келен. — Орск, тікай!
Велетень негайно повернувся до неї спиною і кинувся назад, в гущавину, але стріла Пріндіна наздогнала його. Велетень похитнувся і впав на землю.
Келен спробувала підвестися, але у неї не було сил. Руки і ноги були немов ватяні. Сили залишили її. Вона знову провалилася у чорну порожнечу.
Пріндін, все ще посміхаючись, повісив лук на плече і повернувся до неї.
Келен було важко навіть говорити. Вона запитала майже пошепки:
— Пріндін, навіщо ти це зробив? З дивною посмішкою він відповів:
— Щоб ми могли побути одні, перш ніж тебе обезголовити.
Так це Пріндін! Пріндін сказав Рігсу, що вона, Келен, не зможе пустити в хід свою магічну силу,
