Українська література » Фентезі » Чвара королів - Джордж Мартін

Чвара королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Чвара королів - Джордж Мартін
до столу.

— Нарешті вже погодують, трясця їх матері!

— Добряче пахкотить! Цибулі не пожаліли!

— А де хліб?

— Ви що принесли, дупаки? Треба ж іще миски, кухлі, ложки…

— Не треба.

Рорж ляпнув хвилю гарячої, трохи не киплячої юшки через стіл, просто у обличчя варті. Якен Ха-Гар зробив те саме. Гризло розгойдав свої казанки і запустив їх високо — ті полетіли, обертаючись і розбризкуючи юшку навколо себе. Один з них поцілив десятника у скроню, щойно той спробував підвестися з-за столу. Стражник гепнувся на підлогу, наче мішок піску, і завмер. Решта заверещала з болю, заволала молитви чи спробувала відповзти геть.

Ар’я притиснулася до стіни, щоб не заважати Роржеві різати горлянки. Гризло надавав перевагу іншому способові: хапав стражників за потилиці й підборіддя та ламав шиї одним рвучким рухом велетенських блідих долонь. Лише один вартовий спромігся витягти меча, але Якен сахнувся від його удару, миттю вихопив свого клинка, відкинув стражника у кут вихором ударів і встромив вістря просто в серце. А тоді лоратець наблизився до Ар’ї з мечем, червоним від крові серця, і чисто витер лезо передом її сорочки.

— Дівчинка теж має скривавитися. Це її робота.

Ключ до цюпи висів на гаку, на стіні над столом. Рорж зняв його і відчинив двері. Першим, хто ступив крізь них, був пан з кольчужним кулаком на вапенроку.

— Хвацько! — мовив він. — Прийміть дяку від Робета Гловера.

— І вам дяка за ласку, мосьпане, — вклонився Якен.

Звільнившись, бранці хутко побрали до рук зброю мертвих стражників і ринули вгору сходами з крицею в руках. Їхні приятелі купчилися слідом, неозброєні. Рухалися усі швидко, не кажучи ані слова. Поранення, від яких вони потерпали, коли Варго Хап заганяв їх до брами Гаренголу, раптом кудись зникли.

— Юшка — це ви добре придумали, — саме казав той Гловер. — Я аж не чекав. Це пан Хап таке вигадав?

Рорж зареготав так гучно і завзято, що з дірки на місці носа полетіли шмарклі. Гризло всівся на одного з покійників, ухопив його мляву руку і взявся гризти пальці. Під зубами хряснули кістки.

— Хто ви такі, люди? — Робет Гловер зморщив лоба так, що на ньому показалася глибока борозна. — Вас не було з Хапом, коли він з’явився до табору князя Болтона. Ви з «Хвацьких компанійців»?

Рорж витер шмарклі з підборіддя тилом долоні.

— Вже з них.

— Цей чоловік має честь бути Якеном Ха-Гаром, колись із Вільного Міста Лорату. Неввічливі супутники цього чоловіка звуться Рорж та Гризло. Ласкавий пан легко взнає, котрий є Гризло.

Він майнув рукою на Ар’ю.

— А це в нас…

— Куна! — вигукнула вона, поки Якен не назвав її справжнього імені. Ар’я не хотіла, щоб його казали тут, де міг чути Рорж, Гризло і всі інші, невідомі їй люди.

Гловер помахом руки показав, що нікого не затримує.

— Гаразд, — мовив він, — кінчаймо цю колотнечу.

Коли вони знову видерлися сходами нагору, то побачили вартових коло дверей у калюжах власної крові на підлозі. Північани розбігалися двором. Ар’я чула вигуки, галас. Двері вояцької трапезної прочинилися, звідти зі стогоном з’явився, ледь перебираючи ногами, поранений стражник. Навколо брамної башти теж билися. Рорж та Гризло заспішили геть разом з Гловером, але Якен Ха-Гар став на коліно поруч з Ар’єю.

— Дівчинка не розуміє? — спитав він.

— Розумію! — заперечила вона, хоча насправді не знала навіть, про що йдеться.

Лоратець, напевне, усе побачив на її обличчі, бо вів далі:

— Цап ньє береже вірність нікому. Гадаю, тут скоро піднімуть вовчий прапор. Та спершу чоловік хоче почути, як певне ім’я забирають назад.

— Я забираю назад те ім’я. — Ар’я вкусила губу. — А мені ще належить третє життя?

— Дівчинка жадібна. — Якен торкнувся одного з мертвих стражників і показав їй скривавлені пальці. — Осьде три, осьде чотири, а внизу лежать ще вісім. Борг сплачено.

— Борг сплачено, — неохоче погодилася Ар’я. Їй стало трохи сумно — тепер вона знову просто миша.

— Бог узяв те, що належить йому. І тепер чоловік мусіть померти.

Дивна усмішка торкнулася вуст Якена Ха-Гара.

— Померти? — збентежилася Ар’я. «Про що це він?» — Але ж я узяла ім’я назад. Ви не мусите помирати!

— Мушу. Мій час скінчився.

Якен провів долонею від лоба до підборіддя, і обличчя під нею змінилося. Щоки розповніли, очі стали ближчими, а ніс — гачкуватим. На правій щоці з’явився рубець, якого раніше не було. А тоді Якен струснув головою, і довге напівруде-напівбіляве волосся розтануло, відкривши шапку цупких чорних кучерів.

В Ар’ї відвалилася щелепа.

— Хто ви? — прошепотіла вона, від подиву навіть забувши злякатися. — Я-як це ви? Це важко зробити?

Він вишкірився блискучим золотим зубом.

— Не важче, ніж узяти нове ім’я, коли знаєш спосіб.

— Покажіть мені! — вигукнула вона. — Я теж так хочу!

— Якщо хочеш вчитися, мусиш поїхати зі мною.

Ар’я засумнівалася.

— Куди?

— Далеко-далеко, за вузьке море.

— Не можу. Мені треба додому. До Зимосічі.

— Тоді ми мусимо розлучитися, — мовив він. — Я теж-бо маю обов’язки.

Він підняв її руку і втиснув у долоню маленьку монетку.

— Ось тобі.

— Що це?

— Надзвичайно цінна монета.

Ар’я вкусила її. Монета виявилася така тверда, яким буває тільки залізо.

— Її досить, щоб купити коня?

— Її зробльєно ньє на те, щоб купувати коней.

— Тоді який з неї зиск?

— Ти ще спитай, який зиск від життя і який зиск від смерті. Якщо настане такий день, у який ти захочеш знайти мене знову, дай цю моньєту будь-кому з Браавосу і скажи такі слова: «валар моргуліс».

— Валар моргуліс, — повторила Ар’я. Нескладні слова, легко запам’ятати. Монету вона міцно затиснула в кулаці. З іншого кінця двору чулося, як помирають люди. — Будь ласка, не лишайте мене, Якене.

— Якен такий самий мертвий, як Арік, — сумно відповів він. — Крім того, я мушу дотримати певних обіцянок. Валар моргуліс, Ар’я Старк. Скажи це знову.

— Валар моргуліс, — повторила вона.

Незнайомець у Якеновій одежі вклонився їй та зник у темряві, майнувши киреєю. Вона лишилася сама поруч із мертвими. «Вони заслужили на смерть» — сказала собі Ар’я, пригадавши тих, кого пан Аморі Лорх наказав убити у паланці коло озера.

Коли

Відгуки про книгу Чвара королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: